Баба Стефа жила в маленькому районному центрі. Чоловіка вже немає, а донька як вступила до університету, так і залишилася жити в області. Згодом вийшла заміж, і стала мамою. – Мамо, давай до нас. Для чого тобі ось ця трикімнатна? Продамо, і будемо, що ти, що я, в добробуті жити. – Все детально розпитувати Стефа не стала. Як не як, а одна єдина рідна душа поганого не побажає.
***
Нещодавно зустріла у дворі багатоквартирного будинку літню бабусю. Маленька тендітна жінка, кульгає і трохи згорблена, але обличчя добре і очі відкриті. Таким людям хочеться вірити. Розговорилися. І це виявилася ще одна історія про життя.
Баба Стефа жила в маленькому містечку на заході України. У неї була сім’я – чоловік, дочка. Вони жили в трикімнатній квартирі.
Роки минали. Дочка поїхала до області. Спочатку там вчилася, потім вийшла заміж і народила дівчинку… Там і залишилася. У своє місто вона не хотіла повертатися.
Батьки старіли. Настав момент, коли чоловік пішов з життя, і залишилася баба Стефа одна в цьому місті. Дочка кликала до себе. До того часу їм стало тісно в їх однокімнатній квартирі, і вона стала кликати до себе матір переїхати більш наполегливо…
Баба Стефа довго думала, але здоров’я стало погіршуватися, і вона зважилася на переїзд. Чомусь вона для себе вирішила, що вони будуть жити всі разом… З дочкою вони про це конкретно не говорили…
Баба Стефа продала свою трикімнатну квартиру, і всі гроші віддала доньці. Дочка говорила, що вона вкладе гроші в будівництво житла, але треба почекати, поки добудують будинок. Мати погодилася почекати.
Але дочка вирішила купити матері окрему квартиру. Мати теж була не проти…
Правда, коли вона туди заїхала, то була, м’яко кажучи, здивована. Дочка купила квартирку в старому будинку поменше та дешевше. Там обсипалася штукатурка, і вітер гуляв по кімнаті.
Бабуся переїхала в нову квартиру зі сльозами… Але це старе покоління, загартоване важким життям. Вона не звикла скаржитися і зітхати…
І ось стала вона там жити. Грошей не вистачало. Все дорого. Що робити бабі Стефі? Подумала- подумала і вирішила збирати алюмінієві банки. Кожна банка коштує 28 копійок. За день можна так-сяк грошиків назбирати…
Ходить по вулицях і дивиться, де валяються кинуті банки. Буває, що і в смітниках риється. Знайшла куди можна їх здавати… Так і живе – збирає банки, здає, отримує грошики…
Одного разу вона забарилася – вік-то поважний, і її не помітила машина. Потрапила баба Стефа з переламаними ребрами і ногою в лікарню. Там лежала довго в коридорі. Лікарі чекали, щоб з’явилися родичі і написали заяву, що згодні з проведенням втручання…
Але дочка не з’являлася ні в перший день, ні в другій, ні в третій… Робити було нічого. Їй зробили операцію, і після лікарні вона повернулася в свою халупу, не побоюся цього слова. Не вийшло у неї піти з життя і від цього випадку. Якась живуча старенька. А може їй ще рано на той світ йти, хто знає…
Що з нею сталось після операції? Ребра то зрослися, а в нозі замінили колінний суглоб. Поставили шарнір, тепер бабуся кульгає. Ще й горб росте-неправильно зрослося…
Ще вона сказала, що донька боїться піти з життя молодою – у них в роду так є… Тому, дочка ходить по платних клініках і постійно лікується… Їй не до матері видно.
Ось така сумна історія.
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
