Бабуся хворіла на синдром, коли весь непотріб тягнеш в будинок. Наш будинок був смітником в прямому сенсі цього слова. Купи сміття – протухлі овочі, ганчірки, старі папірці, котяча їжа – все це в півтора метра заввишки! Мама постаріла і виглядає на всі 60, хоча їй 48 років, і вона колись була красунею… Але ось бабці не стало, хоча цього ніхто не очікував. Коли я була маленька, я думала, що коли вона відлетить на небо, все стане добре. Але все добре не стало. Сміття ми викинули. Тепер я живу подвійним життям…
Мені 20 років. Ми живемо втрьох – я, моя мама і мій молодший брат. Рік тому не стало бабусі, яка жила з нами і хворіла на синдром, коли весь непотріб тягнеш в будинок. Коли вона була жива, наш будинок був смітником в прямому сенсі цього слова.
Купи сміття – протухнули овочі, ганчірки, старі папірці, котяча їжа, і все це в півтора метра заввишки! На них сиділа вона, репетувала на нас, обзивала різними словами. У спецлікарні її не брали – не буйна. Спроби все “добро” викинути супроводжувалися, образами, криками. У будинку жити неможливо було, все прийшло в непридатність вже давно. До того ж, будинок у нас старий, восьми квартирний, вже в аварійному стані.
Ми існували в одній кімнаті, намагаючись не виходити на кухню. Це довга історія…
Але ось бабці не стало, хоча цього ніхто не очікував. Коли я була маленька, я думала, що коли вона відлетить на небо, все стане добре. Але все добре не стало. Сміття ми викинули, але ще за її життя у нас перестала працювати каналізація, довелося ходити в загальний туалет у дворі, в маленьку кабінку.
Потім з’ясувалося, що у нас величезний борг за газ і його відключили, а опалення ж теж газове. Грошей немає, працюю я одна в родині медсестрою, а мама з двома вищими освітами або не може, або вже не знаходить в собі сил знайти хорошу роботу. Всі сусіди знають про наше положення, вважають, що ми мало не знедолені, але у нас самих немає сил, щось змінити.
Я намагаюся відкладати щось із зарплати своєї, але все витрачається на їжу, дорогу до роботи, братику в школу… Найсмішніше те, що ніхто з моїх друзів про це не знає.
Я завжди добре вчилася, дуже добре виглядаю, мені приділяють увагу розумні, виховані і при грошах хлопці, цілком собі соціально-позитивні. У мене хороша робота в урядовій лікарні. Коли я не вдома, я просто літаю, я відчуваю себе красивою, молодою, розумію, що мені всі дороги для мене відкриті.
Коли ж я відкриваю двері квартири, я не можу думати ні про що, крім цієї кричущої бідності, зневіри, нездатності що-небудь зробити. і щось кардинально змінити. Хто сзоче взяти мене заміж з такою родиною?
Та ніхто, хто хоч раз в реальності побачить, як я живу і моїх рідних.
Мама постаріла і виглядає на всі 60, хоча їй 48 років, і вона колись була красунею. Вона безвольно тиняється по будинку і все пише щоденники, роздумує, щось там укладає у себе в голові, але ніхто не візьме і не засукує рукава, щоб щось зробити. А в мене чил на все не вистачає.
Найприкріше те, що раніше я думала: завжди є вихід – виїхати мені самій від них і забути про це, як про страшний сон, але тепер я розумію, що ніколи не зможу їх покинути там, маму і братика, а сама добре їсти, спати, веселиться. І ніхто не захоче розділити зі мною цю ношу.
Не знаю, як витягти з її провалля маму. Треба дочекатися, поки виросте брат. Треба якось привести квартиру в порядок. Але в мене не має на це ні ємоційного, ні фінансового ресурсу, сама я все не потягну, а сподіватися мені ні на кого: рідня лишилася тільки далека, у яких своє життя і своє проблеми, їи не до нас.
Не можу знайти для себе таке джерело сил і грошей, яке б змінило моє життя і життя моїх близьких.
Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook і залишайте свої коментарі!
