– Звідки в них стільки злості, розуму не прикладу, – скаржиться шістдесятлітня Лариса Семенівна, – пустила я їх в свою квартиру, а тепер шкодую. Яке противне ставлення, що до мене, що до онука…
Лариса Семенівна пустила сина з невісткою жити в свою квартиру, тільки після того, як у них народилася дитина – онук Лариси Семенівна. До цього молода пара знімала однокімнатну квартиру неподалік від того місця, де знаходився офіс, в якому вони обоє працювали.
З народженням дитини, якого назвали Микита, невістка вийшла в декрет, і знімати навіть невелику квартирку стало накладно. Бабуся пожаліла новоспечену сім’єю і запросила пожити їх до себе: «Збирайте речі і переїжджайте до мене. Вистачить на орендованому жити – онукові їсти нічого буде з такими витратами!»
Сказано зроблено. Переїхали вони в одну з двох кімнат квартири Лариси Семенівни. Йшов час, хлопчина ріс – купили крісло-ліжко розкладну на розпродажі, щоб меблі поменше місця займала днем, коли простір життєво необхідно.
Сама пара спала на дивані біля стіни. Жити можна, особливо якщо диван і крісло знаходяться в зібраному стані, ну а на ніч кімната перетворювалася в плацкартний вагон – місця то трохи вільного в кімнатці.
Вихованням онука, як не дивно, більше займалася ні мати, ні батько, а саме бабуся. Ці двоє на роботі постійно пропадали – приходять нервові, раз у раз чіплятися почнуть до дитини і з приводу і без.
Зганяти, так би мовити, свою негативну енергетику, накопичену за день, на одинадцятирічному хлопчиськові.
Він, тому, намагався більше з бабусею перебувати – вона йому і з уроками допомагала, і на музику водила – навіть старі книжки з астрономії покійного діда, і ті, захопили Микитку, і він частенько дискутував з бабусею: «Баааа, а в інтернеті вже по-іншому пишуть – Плутон це вже не планета ніби як… ».
Все йшло своєю чергою. Онуку частенько діставалося від батьків – одні безпричинні покарання змінювалися іншими. То за погані оцінки, а то просто за те, що свої речі не прибрав вчасно. Але один випадок особливо зачепив хлопчика…
З комода в передпокої пропала купюра, яку з пенсії відклала Лариса Семенівна. Жінка здивувалася і пішла запитати в кімнату сина, може він прояснить, що до чого?
У кімнаті тоді був тільки син Лариси Семенівни – онук був на заняттях, а невістка поїхала пройтися по магазинах. Батько Микити, почувши про подію швидко знайшов винного: «Микита поцупив, у нього зараз вік такий – все потягне, що погано лежить».
Лариса Семенівна розвела руками: «Та облиш – він би попросив!». Пішла вона в свою кімнату, подрімати, а прокинулася від того, що дитина голосно плакав і просив: «Я не чіпав!».
Бабуся миттю кинулася до кімнати онука, де побачила: «Це ти злодій малолітній, я тобі покажу, як у бабусі красти!»…
Лариса Семенівна силою вихопила дитину з рук батька, вивела його з кімнати і перед тим, як грюкнути дверима пронизливим поглядом подивилася: «Не смій! Не чіпай мого внука! Всеодно мені хто взяв ці гроші! Розумніше треба вам з дружиною сварити!» Вона відвела його до себе в кімнату і почала заспокоювати.
А тим часом, прийшла мама Микити з магазину, зайшла в кімнату свекрухи і простягнула нещасливу купюру: «Я у вас на косметику взяла, зараз ось віддаю – в банкоматі зняла готівку».
Бабуся миттю покликала сина до себе і сказала: «Слухайте мене! Ще раз я побачу, що ви погано ставитеся до мого онука – я вас вижену з квартири, а Микиту залишу жити зі мною!
І до відповідних органів звернуся, щоб батьківських прав вас позбавили! Поки я жива – онука ображати не дозволю! А якщо мене зачепите – буде вам гірше!»
Минуло півроку. Поки що, Микиту батьки не ображають. Принаймні, мені так Лариса Семенівна вчора говорила. Вона то, за цим стежить. Дай Бог, щоб так все і було…
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
