Моя бабуся ще не дуже старенька і працює секретарем на півставки в одній маленькій приватній фірмі. Я люблю свою бабусю, а вона пмене ще дужче. Вона завжди дарує мені дорогі подарунки, на які починає збирати гроші відразу після мого дня народження. Вона допомогла мені, ще студенту, влаштуватися на роботу за моєю спеціальністю. Кожного разу, коли я так нечасто до неї приходжу, пригощає мене смаколиками. які готує сама, і обов’язково грошики ще дасть:
– Тобі, Вітю, потрібно ж на щось дівчатам цукерки купувати!
На що живе вона сама – взагалі незрозуміло. Здоров’я у неї вже так собі. але тримається. Ось одного разу бабуся мені і каже:
– Вітю, може статися, що терміново знадобляться гроші на лікування чи ще щось, а я просто фізично їх взяти ніде не зможу. Так ось, дивися, в шафі лежить кредитна картка. Нам на роботі видали. Я її не активувала. Це тільки на чорний день. Я трохи зібрала, але з картки брати не буду, це на крайній випадок. Але якщо знадобиться терміново на, візьмеш з неї гроші.
Я працюю, але грошей же ніколи не вистачає. А як подивлюся на шафу, а там бабусина кредитка. І ось думаю: візьму я з неї грошей до получки, а в получку поверну, бабуся і не дізнається навіть.
Сказано – зроблено. Взяв три тисячі. Розійшлися грошики на те на се миттєво. Зарплату отримав, але зарплата невелика і ще мамі потрібно грошей дати. Гаразд, думаю, підроблю десь. Не особливо турбувався, чесно кажучи.
Так минув місяць, я і не помітив. Раптом телефонує мені бабуся, плаче і розповідає, що їй подзвонили з банку і сказали, що вона повинна виплачувати гроші по кредиту. Каже, що не знає, як довести, що кредиту не брала. А мені соромно і страшно стало… Я давай брехати, як мені шкода, що в банку щось переплутали. Давай, кажу, я поїду і з ними поговорю. А бабуся тільки плакала.
Не знаю, чесно, як би я поводився далі, тільки бабуся сама вже все зрозуміла і каже:
– Давай, Витю, думати, як гроші повертати. З банком не жартують.
Ви не повірите, бабуся навіть не розповіла моїм батькам, що я так зробив! Більше того, вона позичила на роботі гроші, додала свою пенсію, і за два рази погасила кредит, щоб відсотки не наростали.
А я вже потихеньку за півроку віддав їй борг, звичайно, без жодних відсотків. Тільки я весь час переживав, щоб бабусі погано не стало і не довелося лягати в лікарню. Але бабуся все витримала. І в лікарню потрапила ось тільки зараз, коли з моменту усієї цієї історії пройшло вже 8 місяців.
Вона, звичайно, не прочитає тут мою розповідь. Я пишу це для інших, для таких, як я. Хочу сказати, що я зрозумів, що можна було просто попросити грошей по-чесному, а не красти. Я знаю, що бабуся давно мене пробачила, тільки все одно соромно перед самим собою.
Дорога моя бабусю, Ірино Степанівно, я так не часто говорю тобі, як я тебе люблю. Скажу це хоч тут…
Автор: Віктор
Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook і залишайте свої коментарі!
