Бабуся вп’яте переписує заповіт, пересварилася з усією родиною, їй уже ніхто допомагати не хоче.
Бабуся у нас дає жару – за два роки вже вп’яте переписує заповіт. Встигла пересваритися з усіма дітьми і внуками, всі стали поганими, всі не так за нею доглядають і думають, як зі світу зжити. З головою у неї все добре, просто характер не мед все життя, а з роками це все загострилося.
Зараз бабуся живе сама, діда не стало близько трьох років тому. Раніше хоч він її якось тримав, а тепер все. Вона примудрилася в рекордно короткі терміни пересваритися з усіма. Мама моя з нею не спілкується рік, її брат і того більше. Гроші мовчки перекидають їй, але не спілкуються.
Я з самого дитинства пам’ятаю, що бабуся була сама не своя на посваритися і посперечатися, от вже любила вона це діло. Найбільше діставалося мамі і дядьку. Останнього вона взагалі мало з дружиною не розвела, так довела тітку Марфу, що вона вже була готова йти і на розлучення подавати, але того разу обійшлося, оскільки в справу втрутився дідусь.
Він взагалі був єдиною людиною, яка могла бабусю змусити вщухнути. Ніколи навіть голос на неї не підвищував, просто гляне з-під своїх густих брів, рукою по столу або коліну проведе, і бабусю просто не впізнати, очі в підлогу, рот на замок і ось вона вже ні з ким не свариться.
А ось як лишилася сама, бабуся пішла в рознос. Перший рік ще якось тихіша була, навіть особливо не конфліктувала, а потім оговталася і почала влаштовувати вистави для всієї родини.
Спочатку бабуся накинулася дядька Макара, маминого брата. Розповідала, як їй самотньо і погано одній, що ніхто її не розуміє, тільки він. Смикала постійно дзвінками, то допомогти, то те, то це зробити.
Демонстративно писала заповіт, по якій трикімнатна квартира повністю мала була дістатися дядькові.
Він їй допомагав не за квартиру, а за совість, все-таки мати. Фінансово дядько не потребував, сам жив з дружиною в своєму будинку, сину вони квартиру теж вже купили. Тому ніякої користі не було, це точно. Ми з сім’єю дядька спілкуємося добре, тому в курсі подій.
Бабуся так загорілася любов’ю до сім’ї сина, тому що раніше примудрилася посваритися з мамою. У мами урвався терпець, коли бабуся черговий раз почала чіплятися на батька. Так мама бабусі і сказала, що зять для тебе стільки років все робить, жодного разу не відмовив, а ти його брудом поливаєш. Раз бабуся цю доброту не цінує, то нехай тоді і не просить більше ні про що.
З цього моменту бабуся вирішила вдати себе ображеною і почала телефонувати сину. На маму скаржилася, на зятя, всі у неї були такі-сякі, тільки дядько Макар хороший. Але довго ця ідилія не протрималася. Бабуся межі не знає, дай їй палець, так вона всю руку відхапає.
Почалися дзвінки у будь-яку годину дня і ночі, примхи, сльози і звинувачення. В результаті дядько не витримав і відмовився їздити до бабусі по першому її слову. У нього теж є своя робота і свої справи, він не може весь час присвячувати нудьгуючій матері. Бабуся влаштувала цілу виставу зі сльозами, докорами і демонстративним розриванням заповіту. Самі ми не бачили, але дядько каже, що все було по Станіславському.
Якийсь час бабуся нікого не чіпала, потім почала телефонувати мамі. Тут виявилося, що і зять у неї чудовий, і взагалі наша сім’я для неї – світло у віконці, не те що деякі, до яких належав і дядько. Собі бабуся, звичайно, здавалася дуже розумною, але на ділі всі її увертюри простежувалися відразу ж. Дядько ще сміявся, що тепер мама водить, її черга.
Кілька місяців мама займалася усіма бабусиними проблемами, які росли, наче сніжний ком. Була демонстраційна зустріч з нотаріусом з написанням заповіту на маму. У це і раніше ніхто не вірив, а тепер і поготів. Але бабусі допомагали, поки вона знову не начудила.
Все йшло за тим же сценарієм, що і з дядьком. Спочатку скромні прохання, гори подяк, а потім прохань все більше, як і претензій, а влячність сходила нанівець. Прохання перетворилися у вимоги, які треба було виконувати у цю ж мить.
Звичайно, мама довго терпіти бабусині закидони не стала, швидко пояснила їй межі дозволеного і сказала, що під її дудку танцювати не збирається. Був концерт, де бабуся плакала, хапалася за серце і в якості кульмінації розривала заповіт.
Потім за такою ж схемою приборкувалися я і мій двоюрідний брат, син дядька Макара. Мені “пощастило” більше, я з бабусею навіть пожити встигла, бо її квартира розташована майже навпроти мого універу, і я на це спокусилася. До речі, я протрималася в бабусиних фаворитах найдовше – цілих півроку. Але у підсумку мене видворили з квартири, пророкуючи незавидну долю і кидаючи в слід обривки чергового заповіту.
На цьому близька рідня у бабусі скінчилася, а з далекою вона ніколи особливо не спілкувалася. Бабуся спробувала піти по другому колу, але всі вже настільки втомилися від її примх, що навіть не стали зображати довіру. На додаток до всього, бабуся під час фінальних сварок була абсолютно нестримана на язик і наговорила всім дуже багато різного нехорошого.
Нещодавно я заїжджала до неї, щоб привезти ліки, які мама замовляла для неї. Побачила в її квартирі сусідку, яка мила там посуд і дуже недружелюбно на мене подивилася. Ясно-зрозуміло, бабуся знайшла собі нову жертву, а судячи з несхвального погляду в мою сторону, ще й розповіла, як погано з нею чинить рідня. Напевне сусідка – нова кандидатка на квартиру бабусі.
Хотіла попередити жінку, але вирішила цього не робити, або сама з часом все зрозуміє, або сама винна. Якось так. У кого ще схожі бабусі?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
