Як же часто я чую від подруг фразу з нальотом заздрості: «Вам добре, у вас бабуся під боком живе! А ми все самі своїх дітей ростимо».
Так, фактично, ми з моєю свекрухою – сусіди, живемо в одному будинку, в різних під’їздах. Але вони жодного дня в своєму житті не залишилася доглянути за онукою. Я не в образі, вона і не зобов’язана.
Це громадська думка вважає, що бабуся всім повинна. А в житті – як вийде. Кому-то в радість бачити дітей і онуків, хтось хоче спокою і тиші.
Наша бабуся приходить до нас раз на тиждень. П’є каву, слухає новини – як росте дитина, які нові навички придбав.
І про себе розповідає – на пенсії у неї нове життя. Машину купила, багато їздить по знайомих.
Все б нічого, можна було б порадіти за неї. Але немає. Автомобіль придбано в кредит. Чоловік, її син, був проти. Але вона не слухала. Платила протягом трьох місяців. Потім перестала.
Трохи пізніше ми дізналися, що гроші ці вона економила на оплату комунальних платежів. Чоловік говорив з нею і по хорошому і дорікав в безвідповідальності.
Що толку то? Довелося йому з наших особистих заощаджень борг закривати, тому що в її квартирі – його частка є 1/2.
Час йде, свекруха знову борг нарощує. Чоловік поставив питання так – квартиру ми продаємо, купуємо 2 студії.
Ти зі своєю роби, що хочеш. Хоч колекторам в банку подаруй. А ми свою здамо. Якщо цього не зробити у нас все відберуть.
Свекруха навіть і не думала ображатися або засмучуватися. Вона з небаченою жвавістю початку переглядати оголошення про продаж нерухомості. Їздила, дивилася об’єкти, підбирала собі новий мікрорайон.
Чоловік їй сказав: «Ти коли вибереш квартиру зі мною порадься. Тебе легко обдурити». Мати фиркнула і відразу після угоди поїхала і купила квартиру.
Без ремонту, зате з шикарним виглядом. На 7 поверсі. Ось тільки забудовник газ підвести обіцяв та не дотримав слова. Оголосив себе банкрутом. Будівля числиться що не експлуатується. Не житлове.
Що робити? Свекруха до нас з пожитками прийшла. Через місяць, втомившись від тісноти, ми поселили її в свою студію. Зрозуміли, що даремно її квартиру продали, тільки гроші втратили.
А що нам було робити? Комуналку за неї платити? Або тепер на вулиці жити залишити?
Гаразд, що зроблено, то зроблено. Зате тепер ще одна новина – жінка живе в студії не одна, а з чоловіком. Він її на 15 років молодший. Любов у них з першого погляду трапилася. Чи то на пошті, чи то в супермаркеті.
Чоловік просто втомився від усього, махнув рукою. Нехай роблять, що хочуть. А через місяць нам дзвонить будком, як власникам.
«Платити ви по рахунках будете? Вас же просто відключать від комунальних мереж!»
Так виходить, нам доведеться тепер і за її кавалера платити?
Кожен раз, коли я чую фразу: «Як вам пощастило, у вас бабуся є!» – мене пересмикує. Не всі бабусі казки онукам розповідають і пиріжки печуть.
Фото – ілюстративне.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
