Мої бабуся й дідусь завжди були трохи дивними, якісь самі по собі. Але мамі, яка мене сама виховувала, вони зі мною допомагали. Та й потім, коли мама знову вийшла заміж, а я не дуже ладнала з вітчимом, я, можна сказати, переїхала до бабусі й дідуся. Вони ще й ближче від моєї школи жили, тому всім було зручно.
Виросла я, вийшла заміж два роки тому, є маленький синочок. Знімаємо з чоловіком квартиру і вклали гроші у квартиру в новобудові. Бабуся й дід досі квартиру ні на кого не переписали – ні на маму, ні на мене. Щось собі там думають. Ну й хай – у нас своє вже майже є житло.
Будинок наш уже введено в експлуатацію, але у нас немає за що поки робити ремонт, а там же голі стіни.
Я в декреті, чоловік один працює, платимо за знімне житло, на дитину багато йде, самі розумієте. Чоловіка на закордонні заробітки відпускати не хочу, хоч його друг і кличе: не хочу сама лишатися з маленькою дитиною, ще й вічно переживати, чи не спокуситься він там на когось, адже молодий вродливий хлопець.
Так от, звернулася я десь півроку тому до бабусі й дідуся, попросила, щоб дали нам грошей на ремонт, щоб ми скоріше у свою квартиру переїхали.
Я сказала, що це був би найкращий подарунок від них для правнучка! Але бабуся твердо і чемно сказала мені тоді, що зайвих грошей у них немає. Хоча я знаю, що вони з дідусем завжди відкладають, у них хороші пенсії, плюс бабуся репетиторством досі займається, а дід – перевезеннями вантажів, меблі збирає інколи.
Але мені вони відмовили. Ну що ж, можливо, і правда немає грошей, подумала я.
І ось – грім серед ясного неба: дід з бабусею летять зустрічати Новий рік у Домінікану, потім – в США до дідусевого двоюрідного брата, а після ще в Лондон хочуть, який бабуся завжди мріяла побачити. Далі – ще кудись.
Так вони нам заявили кілька днів тому, а мама мені розповіла, що вони давно гроші на подорож збирали, що у них десь 50 тисяч доларів є, а може й більше!
Ну і хто вони після цього? Нічого, що їм по 65 років, плюс час зараз який! Навіщо воно їм? Не знаю, чим вони думають, чесно.
Але найприкріше те, що коли я у них гроші на квартиру нам додати попросила, вони сказали: у нас немає. Не можу цього зрозуміти й вибачити. Поїхали розважатися, замість того, щоб нас підтримати. Знатися з ними не бажаю.
А ще дивує, що вони зовсім про глибоку старість не думають і про бумеранг: адже внучка у них тільки одна, і це я.
Автор – Олена М.
Спеціально для видання Ibilingua.com.
Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook і залишайте свої коментарі!
Недавні записи
- Я не хочу старіти сама! Ніколи не думала, що перестану радіти своїм дням народженням! Але зараз мій 70-річний ювілей, який я зустріну 10 грудня, мене не радує. Я почуваюся зовсім самотньою при живому синові, а все через те, що я не порозумілася з невісткою, не стала їсти ту її дієтичну нісенітницю. Та зараз би я вже згідна. У будинку немає ні м’яса, ні курки. Тільки риба, яйця та сир, іноді навіть не справжній. Принесла їм цукерки ще на минуле Різдво: карамель, желе, нуга, вафлі, шоколад. Так невістка їх викинула
- Майже рік нема мого захисника, а зі мною і сином живе мама чоловіка. Я сама її покликала минулої зими, щоб їй не було так самотньо і сумно. Я думала, разом нам буде легше. Але я більше так не можу, дуже хочу знову відселити свекруху, та Віра Василівна в свою квартиру переселенців пустила. Вона щовечора співає Макарчику ту саму колискову і називає його Микитою, готує щодня тільки те, що любив малим і вже дорослим Микита. На стіл, коли ми сідаємо їсти, ставить для Микити тарілку і кладе прибори
- На вихідних в невістки був день народження. Я купила гарну подарункову торбинку, поклала туди шкарпетки, шампунь і цукерків до повної, трюфеля, ті, які невістка полюбляє. Прийшовши до дітей, я привітала їх гарними побажаннями і вручила подаруночок. Та від відповіді невістки я ледь не почервоніла. “Тут, лише торбинка красива, а вміст, так собі”. За столом я себе почувала незручно, довго не сиділа, сказала, що звикла швидко лягати спати. А сьогодні, як плівку перемотую в голові ці слова
- Нас з сестрою ростила й виховувала тітка Ліда, мамина сестра. І ось тітки не стало. Ми сиділи якраз за поминальним столом, коли я зважилася розпочати цю розмову, обличчя моєї сестри вмить змінилося. Але я маю подбати про свою дитину і забезпечити її, як сестра не розуміє! Нині ми не спілкуємося. І так, я її розумію
- Моїй свекрусі всього 55 років, жінка в соку! Так ні ж, ломиться жити до нас, як свекра не стало, хоче аби я перед нею на задніх лапках скакала, подай-принеси. Вона втомилася, їй важко – втратила чоловіка, таке в країні коїться. Свою квартиру переселенцям хоче в оренду віддати і з нами грішми ділитися, чоловік в захваті від ідеї мами. Зарано ще вінки купувати, а вона зібралася! Краще би заміж ще вийшла. Готувати вона так і не навчилася, хіба що кілька дуже вже буденних страв страв: макарони, смажена картопля і яєчня, не більше. До прибирання ставиться за принципом «головне, щоб не як у свинарнику». От нащо це мені в моїй квартирі? Він хоче взяти кредит у банку та поміняти мою квартиру з доплатою на трикімнатну