Бабуся з Польщі недавно мені зателефонувала, і просить приїхати, оскільки вона вже зовсім старенька і їй потрібна допомога. А мені не виходить з голови її вчинок. Не можу я пробачити за таке людину. Якби ж вона, коли не стало татової другої дружини, зателефонувала і сказала, що хоче віддати онуків в спеціальний заклад, я б з мамою не роздумуючи їх забрала до України. А тепер шукай вітру в полі.
Коли я була маленькою, батьки часто віддавали мене бабусі і дідусю по батьківській лінії погостювати. Справа в тому, що батьки мами жили дуже далеко, тому й бачилася я з ними не часто. Буквально пару раз в декілька років.
З батьківського ж боку з дідусем у мене були чудові стосунки. Він неймовірно мене любив і постійно проводив зі мною багато часу. Що стосується бабусі, то вона завжди була холодною, неприступною, залізною леді. Дітей вона особливо ніколи не любила і як тільки випадала нагода зі мною посидіти, тут же знаходила причини, чому вона не може. То їй терміново на роботу, а то до подруг терміново треба. Я і не ображалася на неї особливо. Все ж мені вистачало любові від дідуся. А потім через роки вони переїхали жити за кордон. Дідусеві запропонували хорошу роботу і вони поїхали.
Батьки ж мої пожили роки два після від’їзду батьків, а потім розійшлися за обопільною згодою, без скандалів і тому подібне. Через деякий час мама зустріла іншого чоловіка, та й батько теж зустрів жінку, створили свої сім’ї. Минуло 8 років, дідусь захворів дуже важко і батько з сім’єю своєю поїхали до бабусі з дідусем до Польщі, щоб за ними доглядати. На той час у батька з його новою дружиною народилося двоє хлопчиків близнюків. Ми з мамою підтримували з ними відносини, спілкувалися по інтернету.
Дідусь пішов з життя, а слідом за ним через рік пішов на небеса і сам батько – серце. Дружина батька залишилася жити з бабусею. Пам’ятаю, скільки з бабусею не говорила, вона все мені розповідала про те, як її дратують діти в будинку, як вона хоче спокою. А я її не розуміла, все ж це її найрідніші люди.
У той час я була дуже зайнята навчанням, а тому часто не спілкувалася з дружиною батька і бабусею. А коли після випускного з університету подзвонила бабусі, то дізналася, що невістка пішла з життя, а дітей бабуся здала в спеціальний заклад. Звідти ж їх забрали якісь люди собі в сім’ї. Від цього вчинку бабусі я була не в собі. Адже якби я знала, що дружини батька більше немає, ми б з мамою забрали б близнюків до себе, все ж рідні люди.
Зараз бабуся хворіє, вона одна за кордоном, просила мене приїхати, але я до сьогодні не можу її пробачити. Якби вона не віддала онуків, було б кому за нею доглядати.
А так має те, що заслужила…
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
