fbpx

Бабусин спадок, я вважаю, був розділений справедливо. Одному онуку дісталася однокімнатна квартира, а другому, моєму чоловіку, ділянка в селі, зі старою розвалюхою. Ми за круглим столом вирішили з Ярославом, вкласти всі свої заощадження, і побудувати будинок мрії. На новосілля зібралася вся наша велика родина. Брат Ярослава з сім’єю, ну і без свекрухи не обійшлося. З того дня й почалося

Бабусин спадок, я вважаю, був розділений справедливо. Одному онуку дісталася однокімнатна квартира, а другому, моєму чоловіку, ділянка в селі, зі старою розвалюхою. Ми за круглим столом вирішили з Ярославом, вкласти всі свої заощадження, і побудувати будинок мрії. На новосілля зібралася вся наша велика родина. Брат Ярослава з сім’єю, ну і без свекрухи не обійшлося. З того дня й почалося.

Нашій сім’ї дісталася у спадок невелика ділянка від бабусі чоловіка. Знаходиться вона у найближчому селищі. У будинку вже не можливо було жити, але нас приманила велика територія поряд із ним. Та й селище гарне. Є шикарні асфальтовані дороги. Місцева влада дбає про інфраструктуру: побудували сучасні будинки, дитячі садки та торгові центри.

Вирішили, що треба переїжджати. Знесемо гнилий зруб, і побудуємо комфортний заміський будинок. Добиратися від міста до селища пів години авто (максимум). Поруч озеро, де можна влаштовувати пікніки та рибалити. Свіже повітря, прогулянки лісом та свобода! Будувати почали, щойно отримали гроші за комунальну кімнату та отримали сімейний капітал. До того ж, на рахунку банку накопичилося чимало додаткових коштів. Цього нам вистачило, щоб почати виконувати мрію.

На жаль, не все було гладко. Спочатку намагалися будувати самі, але швидко зрозуміли, що не вийде без допомоги. До справи приєдналися друзі. Потім чоловік вирішив, що треба наймати будівельників. На облаштування будинку пішли останні заощадження, а нам довелося залізти у борги. У результаті ми збудували такий будинок, який хотіли. Після того як ми кілька років тулилися вчотирьох у крихітній кімнатці, кожному з нашої сім’ї дісталася своя кімната. Особливо щасливими були діти.

Брат чоловіка отримав від бабусі однокімнатну квартиру. Ми зійшлися на думці, що поділ майна був чесним. Для свекрухи власна квартира означала більше, ніж ділянка, адже улюбленому синові не доведеться працювати заради іпотеки.

Але не так все було. Брат чоловіка вирішив, що краще він придбає новий автомобіль, а житиме з сім’єю у мами. Не знаю, куди він подів решту виручки, але її більше не залишилося.

Новосілля святкували всім гуртом: наша сім’я, друзі, родичі чоловіка, мої батьки та родичі. Руки до саду ще не дійшли, тож накривали столи, можна сказати, на вулиці. Город виглядав неохайно. Зате постаралися і затопили лазню, а на додаток до вечері, на мангалі смажили шашлики.

Веселого свята не вийшло. Мама чоловіка вирішила бути критиком. Вона пройшлась по всьому, що бачила. Довго оцінювала планування та висловила свою негативну думку навіть щодо штор! Коли вона приїжджала до нас у гуртожиток, я намагалася не зважати на вічні натяки. І тут могла пропустити все повз вуха, якби не діти другої невістки.

Треба сказати, що друга невістка свекрухи нічим від неї не відрізняється. І малеча така сама. Племінники позаздрили моїм дітям ще тою заздрістю та захотіли свої окремі кімнати. “Весела” свекруха перевернула все з ніг на голову.

– Подякуйте своїм дядькам і тітці, – сказала вона. Відірвали такий кусок землі – задурно! Таку хату тепер вибудували! А тато ваш нічого не одержав.

Хіба зрозуміють малі діти проблеми дорослих? Вони продовжували вимагати собі такі ж кімнати.

Брат мого чоловіка був на боці своєї матусі.

– Ех ви, жаднюги. Родичі, називається! Собі будинок вибудували шикарний, а нам у двокімнатній тулитися?

Цікаво виходить, люди добрі. Старий будиночок отримувати у спадок вони відмовилися, а як ми облагородили рідну землю, життя стало несправедливим! Родичі навіть не подумали, що ми в рази збільшили вартість ділянки за власний рахунок. Отже, немає сенсу сперечатися. А брат чоловіка міг би передбачити, що та затхла квартирка теж виросла б у ціні. Хіба наша сім’я винна в тому, що йому хотілося як слід погуляти в юності?

Чоловік вирішив висловити мої думки вголос:

– Ми теж жили бідно, якщо ви пам’ятаєте. Одна кімната на чотирьох! Намагалися, працювали та збирали на цей будинок. Грошей ми у вас не просили, та й ви свою допомогу не пропонували. Чому ви розпочали цю розмову?

– Бо бідні ми зараз! — захищалася свекруха. – Ми теж заслужили гарного життя! Ви м’ясо відрами їсте, а ми гривню до гривні в скарбничку складаємо! На їжу не вистачає! У квартирі тулимося – місця нема! Маленьким онукам потрібні кімнати, отже, будуть їм кімнати!

–  Ти повинен нам допомогти, сину! Я вирішила. Тобі дарую свою квартиру, а ти віддаєш нам цей будинок.

Повисло глибоке мовчання. Я була не в собі.

–  Дружина твоя нелюдяна, на мене собакою дивиться. Не довіряю їй. Перепишеш нерухомість на мене, бо вижене ще!

Маленькі племінники радісно загукали:

– Ура, тепер ми будемо тут жити!

Мої батьки були здивовані не менше за мене, але вважали за краще дотримуватися нейтралітету. Знали, що несамовита свекруха може навернути справ. Чоловік мовчав, не знаючи, як відреагувати на нахабство матері.

Я зібралася з духом і відповіла їй сама:

– Гаразд, мамо. Дякую вам за щедрий подарунок! Милий, чого мовчиш? Давай мінятися. Не кожен день дають дарчу на двокімнатну квартиру в центрі міста. Ви ж це мали на увазі? Ми вам будинок, а ви нам квартиру.

– Е? – не зрозумів брат чоловіка: – Тобто?! Про обмін і не йшлося! Квартира наша!

Дружина брата обурено трясла головою. Я мило посміхалася:

– Ви самі запропонували. А тепер відмовляєтесь? Ну як хочете. Любий, сідай — угоди не буде. Шкода. У квартирі жити надійніше, а з будинком може щось трапитись. А якщо чесно – ми не міняємось!

Останні слова я сказала хитромудро, з натиском. Брат розвернувся і пішов. Свекруха з їхніми родичками швидко розпрощалися з нами.

З того часу у нас і не появляються. Не можуть дивитись на те, що ми так “розбагатіли”

Фото ілюстративне

You cannot copy content of this page