fbpx
життєві історії
Бабусина квартира стояла закритою років вісім. Мама свого часу намагалася її під оренду пустити, але мешканці довго не затримувалися, тікали через кілька місяців. Тепер я прекрасно розумію чому. І ось мама мені цю квартиру подарувала, дякувати їй! ми переїхали з чоловіком. А мама почала оце творити. Подарунок був шикарний, хоч як крути. На накопичені гроші ми зробили ремонт мамі. Останньою краплею стало, коли я прийшла додому, а у нас посеред кімнати стоїть монструозного виду стінка, які так любили за радянських часів

Мама подарувала мені бабусину квартиру, а тепер ходить і постійно перевіряє, як ми живемо!

Втомилася я з мамою вже сваритися через її безтактність. Вона віддала мені бабусину квартиру, але тепер вважає, що має право приходити до нас коли їй заманеться, перевіряти, як ми тут живемо, і встановлювати правила.

Трохи що не по її – починає вичитувати, що я зовсім доброту не пам’ятаю і вона мене на вулицю вижене. Змінила замки, хоча знаю, що після цього буде війна, але я втомилася.

Бабусина квартира стояла закритою років вісім. Мама свого часу намагалася її під оренду пустити, але мешканці довго не затримувалися, тікали через кілька місяців. Тепер я прекрасно розумію чому. Якщо вже вона мені так мізки виносить, то наймачі напевно взагалі в осаді були.

Коли ми з Тимуром одружилися, у нас постало питання про іпотеку. Свого житла ми нажити не встигли, ось і думали, де будемо вити затишне сімейне гніздечко. Мама про наші планах знала, таємниці ми з цього не робили. Я до неї не напрошувалася, вона запропонувала сама.

– Іпотека – це морока на все життя. Давайте так – ви мені в квартирі моїй ремонт робите хороший, а я на дочку переоформляти квартиру моєї мами.

– Мамо, ти добре подумала? Може, під оренду її ще вирішиш?

– Ой, та орендувалася вже, одна морока з цими мешканцями. Ні, не моє це. Отже живіть в ній ви, все ж користь. А то стоїть і тільки гроші на комуналку витрачаю.

Подарунок був шикарний, хоч як крути. Двушка з високими стелями майже в центрі – про таку квартиру ми і не мріяли. Звичайно, вона потребувала ремонту, але з цим можна було і почекати, квартира була в житловому стані, а це головне. На накопичені гроші ми зробили ремонт мамі, а вона подарувала бабусину квартиру мені, щоб, як вона сама виражалася. “все чесно і без обману було”.

Я думала, що все, найскладніший етап позаду – у нас є своє житло! Ми перевезли речі, почали обживатися, наводити порядок. Мама заходила в гості, але нічого особливо не висловлювала. Найцікавіше почалося пізніше.

Через деякий час у нас вдома проходила зустріч з друзями. Вони приїхали з іншого міста на вихідні, тому ночували у нас. Увечері ми посиділи, але не до безумств, гучної музики і канкану. Випили дві пляшки вина на п’ятьох, подивилися фільм, поговорили і лягли спати. Лягали вже пізно, тому посуд я залишила на ранок.

У неділю о 9 ранку в квартиру прийшла мама і вчинила сцену. Я навіть не знала, що у неї є ще один комплект ключів. Вона так волала, розбудиш хлопців, погрожувала викликати поліцію. Мама кричала, що вона віддала мені квартиру не для того, щоб ми з чоловіком тут влаштовували притон.

Тимур не розгубився, він швидко організував хлопців на похід в магазин і вони вийшли з квартири. Мені було так соромно за маму!

– Який притон, до нас друзі приїхали на вихідні, що ти несеш?!

– Гарні друзі, напилися і сплять до обіду! Я не дозволю влаштовувати цирк і базар в квартирі!

Я чесно намагалася спокійно все пояснити, мама ж наполягала на своєму.

– Щоб більше я цих типів тут не бачила, – заявила вона і, грюкнувши дверима, пішла.

Я потім довго вибачалася перед друзями, але вони тільки посміялися, що як в шкільні роки повернулися, коли у когось батьки їхали і там організовувалася вечірка, а потім батьки раптово поверталися. Нам всім під тридцять, тому школа давно позаду, а тут такі пікантні відчуття. Словом, звели все до жарту.

Кілька тижнів минуло без пригод. Мама не з’являлася, не дзвонила. Я вирішила, що вона схаменулася і більше не буде нас турбувати. Але через якийсь час я почала помічати, що речі лежать не на своїх місцях. Спочатку грішила на Тимура, він любитель щось взяти і не покласти на місце. Але коли у нас пропала, просто випарувалася, упаковка одних особистих засобів, я вирішила все-таки уточнити у мами, чи не була вона у нас в гостях, коли ми на роботі. зокрема у спальні. Тому що раптово такі речі не відбуваються.

– Була. І оте ваше безглуздя я викинула. Про дітей пора думати вже, четвертий десяток скоро піде, а ви все в цяцьки граєтеся.

На запитання, а що вона забула в нашій квартирі, мама заявила, що це вона мені її подарувала, тому має право приходити, коли забажає. Вона ж, на її думку, нічого такого не робить. А нам віри немає, раптом притон там все-таки влаштуємо. Ще й за бардак мене насварила, що речі абияк валяються не на своїх місцях.

Я скипіла і сказала, що вже доросла людина і можу нормально прожити без її контролю. Мама на цю заяву сказала, що вона не помітила, що я можу без контроя, і поклала трубку.

Тимур мене довго заспокоював, казав, що мама намагається як краще, просто робить це ось так криво. Це мине у неї з часом. Я вирішила, що поганий мир кращий за добру сварку і заспокоїлася. Тим більше, що мама на якийсь час припинила свою бурхливу активність.

Але останньою краплею стало, коли я прийшла додому, а у нас посеред кімнати стоїть монструозного виду стінка, які так любили за радянських часів. А задоволена мама сидить чай на кухні п’є.

– Ось, сусідка викинути хотіла, а я забрала! Дивись, краса яка!

Я не пам’ятаю, що я говорила, чесно. Я була така зла, що перетрощила всі скляні полки цієї стінки, зірвала голос і мало не зламала руку об цей зразок меблів.

Мама звузила очі і заявила, що раз я, сяка-така, дозволяю собі на матір голос підвищувати, то можу збирати речі і йти з квартири на всі чотири сторони.

– За документами це моя квартира, ти мені її вже подарувала.

– Як подарувала, так і назад заберу, не сумнівайся!

Чоловік після роботи мене знайшов у найбурхливіших почуттях. Навколо бите скло, я заплакана, стінка ця несуразна. Розповіла, що і як було, що мама обіцяла нас з квартири спровадити, але чоловік мене заспокоїв. Тимур консультувався з юристом у себе на фірмі, той сказав, що дарування скасувати можна, але у мами немає для цього приводів, тому вона може тільки базікати.

Наступного дня Тимур відпросився з роботи, щоб прибрати цю жахливу стінку і поміняти замки в квартирі.

Тепер мій дім – моя фортеця. Мама поки ще не знає, сюрприз для неї буде. Я вважаю, що ми свою частину угоди виконали, а вона поводиться по-свинськи. Посварилися на рівному місці, але я перша миритися не піду, я ні в чому не винна. Дуже сподіваюся, що читачі тут мене підтримають, адже дійсно мама моя неправа.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page