Зітхнула Ніна Павлівна, глянувши на годинник і продовжила розбирати пакети з продуктами. Її перервав телефон, який задзвонив в кімнаті.
– Привіт бабусю! Що робиш, можна я прийду до тебе сьогодні?
– Привіт, Дмитрику! – посміхнувшись, сказала Ніна Павлівна, – Приходь, я буду чекати тебе.
– А… він удома?
– Ні, його немає.
Ніна Павлівна поклала трубку і почала готувати частування для онука. Дмитрику було 8 років. Його батько, син Ніни Павлівни, вже давно не жив разом з його мамою. Заробляє тимчасовими підробітками, випиває і не любить Дмитрика. Просто ні за що.
В один прекрасний момент він вирішив, що дитина винен в його проблемах і заборонив своїм родичам спілкуватися з дитиною і його мамою. І сам не спілкувався. І не допомагав.
Але бабусине серце було не на місці і при першій-ліпшій можливості вона зустрічалася з хлопцем, допомагала чим могла. Навіть на пенсію не пішла і продовжувала працювати. Щоб можна було побалувати внука новою іграшкою або цукерками.
Через 30 хвилин щасливий хлопчина вже вмивався у ванній під чуйним бабусиним настановою, що руки треба мити з милом і до ліктів. Стрибнув за стіл і почав жадібно наминати бабусине частування.
– Знову голодний, – з сумом подумала Ніна Павлівна.
До слова, Дмитрика мати теж була не самою зразковою мамою на світі, могла і загуляти, і загубитися, і ночами додому не приходила, і що при цьому що робив і де був хлопчик, одному Богу було відомо.
– Ба, а тато точно не прийде, – тихенько запитав Дмитрик.
– Ні, він не живе тепер зі мною.
– А де ж він живе?
– Він знайшов собі дружину і живе з нею.
– Так значить, у них можуть народитися діти і у мене будуть брат або сестра? – з задумливою сумом сказав Дмитрик, мнучи в руках фантик від цукерки.
А Ніна Павлівна з такою ж задумливою сумом подивилася у вікно. Вона не знала, як сказати дитині про те, що її недолугий син знайшов собі жінку з двома дітьми, що живе з ними, відвозить їх щоранку в дитячий сад, грає з ними, а свого рідного сина чомусь знати не хоче.
Вона не розуміла, як пояснити маленькій людині, як не справедливий цей великий світ і дивні люди в ньому. А також не розуміла, де вона зробила помилку, виховуючи свого сина.
– Ти їж, їж, – погладила вона по голові синьоокий онука, підливаючи йому гарячий чай.
Фото – ілюстративне.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
