Батька я бачила раз у житті, на своєму шкільному випускному. Він тоді прийшов, подарував гроші і знову зник на багато років. Ми з мамою чули, що він знову, вже вдруге після розлучення з мамою, оженився і десь виїхав. Звісно, я затаїла образу. І ось їду я у метро, а по вагону йде і співає чоловік, грає на гітарі. Дуже гарним голосом співає, неймовірно проникливим… Не стрималася – смикнула за рукав.
Мама говорить, що тато не був створений для родини. Він завжди кудись мчав, летів, його творча натура завжди чогось шукала. Мама й покохала його, втім, за цей вогонь в очах, за пристрасть. Вони зустрічалися два роки, а потім довелося розписатися, бо у мами під серцем з’явилася я.
Батько гастролював зі своїми музичними колективами, які він міняв так само часто як змінюються пори року, а мама сиділа з крихітною мною в районному центрі в комуналці, яку вони винаймали, без жодної допомоги і підтримки. Романтика розтанула.
Мама й сама хотіла вже додому, в село, до батьків, але трималася з останніх сил доти, доки батько одного разу не сказав: «Я закохався, прости. Я переїжджаю. Буду вам допомагати, чим зможу».
Мама повернулася в батьківську оселю, а через три роки вийшла заміж за мого вітчима, з яким щаслива досі.
А батько… Батько, якого я не пам’ятала і який іноді приходив до мене у снах, з’явився через 16 років, в день мого шкільного випускного балу.
Прийшов. Подарував гроші і зник знову на багато років… Ми навіть тоді поспілкуватися нормально не змогли, адже це було багатолюдне свято. Він підійшов до мене привітався:
– Здрастуй, доню! Якою ти красунею стала! Вибач за все, якщо можеш… Я тобі колись все поясню! А поки що ось – прийми цей подаруночок і не тримай зла, якщо можеш,.. – він простяг мені конвертик, який я розгублено прийняла.
Потім батько обійняв мене, притулив до себе, і наступної хвилини я побігла в коло однокласників, з якими ми прощалися цього вечора назавжди…
Батько, знали ми з мамою від спільних знайомих, оженився, вже втретє, і з новою родиною виїхав кудись, казали, наче в Київ.
В Києві згодом опинилася і я. Навчалася в столичному університеті, зустріла тут майбутнього чоловіка.
Побралися, придбали згодом власне житло, народили двох діток. Осіли.
І ось їду я у метро, а по вагону йде і співає чоловік, грає на гітарі. Дуже гарним голосом співає, неймовірно проникливим…
Піднімаю очі. Бідно, але чисто вдягнутий музикант, вже не молодий. Волосся, посріблене щедро сивиною… А очі… Очі мого старшого синочка!
Не втрималася – смикнула за рукав.
…Ми вийшли разом на одній станції, поблизу якої – чудовий парк. Пили каву під розквітлою липою…
– Такий вже я вдався «перекоти-поле», доню… З другою дружиною зовсім мало прожив, але з сином спілкуюся, дуже рідко, правда. З третью діток не нажили, так що лише один брат в тебе, з яким ви і не знайомі. Я якось телефонував твоїй мамі, пропонував приїхати, розповісти тобі про брата чи навіть познайомити вас. Та вона послала подалі – я її розумію… – посміхнувся сумно мій тато. – А мене життя покидало по різним країнам, навіть континентам… Але врешті зрозумів, що дім мій тут, повернувся. Працюю зараз нічним охоронцем в одній приватній фірмі, а у вільний час – сама бачила… До душі мені це – дарувати людям маленьку радість, хоча б у такий спосіб… А мені від них, людей, нічого і не треба, тільки посмішки. Чому не зв’язався з тобою, спитаєш? Бо боявся. Знаю, що ображена. Знаю, що тебе виростив інший чоловік, якого ти звеш татом. Та й що міг дати, запропонувати тобі?.. А воно ось бач, як зустрілися… Доля…
З тої нашої зустрічі два роки минуло.
Знаєте, спочатку я розгублена була: як вести себе? Що робити з цим відновленим родинним зв’язком?
Та потім прислухалася до себе: чи ображена досі на батька?
І зрозуміла: ні.
Всі образи вже давно розтанули, випарувалися. Врешті, у кожного своя доля, свій шлях. І, можливо, ніхто з людей взагалі нікому нічого не винен…
Так, мамі важко було. Та хтозна, чи була б вона щаслива з татом, а з тим чоловіком, який вже багато років поруч з нею, їй добре – це я точно знаю.
Вже як є, нічого не змінити.
…Тато вчить моїх синів грати на гітарі і їм це дуже подобається – перейшов і їм його музичний хист.
Дідусь приходить до нас разів зо три на тиждень, гуляє з онуками, розповідає їм цікаве зі своїх подорожей.
Знайшов батько спільну мову і з моїм чоловіком.
Загалом, чудова він людина, просто не з тих, на яких можна покладатися, але з тих, хто робить світ добрішим, світлішим, кольоровішим. Мабуть, в цьому і є його призначення. То нехай так і буде. Нам же від нього нічого не треба.
Просто рада, що тепер тато не тільки в моїх снах, а і в нашій реальності.
Автор – Олена Коржик.
Спеціально для видання Ibilingua.com.
Передрук заборонено.
Фото ілюстративне, freepik
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
