Батьківську рідну домівку у нас хотіла відібрати наша «гаряче кохана» тітка Зоя.
У нас з сестрою не стало батьків, коли нам було всього по 14 років. Під опіку нас взяла рідна тітка Зоя. Тоді вона проживала в невеликій квартирі з чоловіком і сином Борисом.
Ми жили з нею в нормальних умовах, але тітка ніколи нас не балувала, не купувала солодкого, новий одяг і не давала кишенькових грошей. Всю увага вона приділяла рідному Борі.
Ми знали, що в таких умовах жити точно краще, ніж в притулку, тому терпіли. Після школи ми з сестрою хотіли вступити до університету, бо гарно навчалися у школі, але тітка була проти. Вона говорила, що краще відразу йти працювати, щоб приносити гроші в будинок.
Тому після закінчення середньої школи ми з Олею пішли вчитися на медсестер. А коли ми стали повнолітніми, тітка Зоя запропонувала продати або віддати під орненду батьківський будинок.
Ми довірилися тітці, яка зайнялася питанням продажу житла. Вона сказала, що потрібно буде підписати папери і повезла нас до нотаріуса.
Пройшло небагато часу. Я вже жила у свого хлопця, а Оля в гуртожитку. Раптом ми обидві отримали виклик в суд.
Виявилося, що тоді ми продали квартиру сину тітки Борису, а тепер він через суд вимагає нас виписати.
Нам пощастило, що суддя виявилася доскіплива і не дозволила статися найгіршому. Вона розібралася в цій справі, і виявилося, що тітка Зоя взагалі не мала права продавати будинок наших батьків сину. Тоді ми і подали зустрічний позов, був суд, який ми з сестрою виграли.
Тітка і її синок довго нас згадували недобрим словом, але будок повернувся до них, а ця сімейка залишилася ні з чим. Є добрі вищі сили і люди у нашому світі.
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
