Батько чоловіка відразу як овдовів одружився з іншою жінкою. Тепер він виховує її онуків, гуляє з ними, а наш син йому як чужий. Я намагалася залучити дідуся до спілкування із сином, але він приходив і спілкувався, тільки коли його звали.
Було видно, що йому нецікаво, він знаходив приводи не приходити і не приходив по кілька років, хоча живе за 5 хвилин пішки від нас, а тепер ми взагалі в одному будинку з ним живемо.
Колись дідусь подарував синові моноколесо. Син підріс, рідко катається на ньому. Підросли й онуки його дружини, і дідусь почав мало не кожні два дні приходити і брати колесо для її онука. Хлопчик він добрий, мені подобається, я проти нього нічого не маю. Але мені так прикро, що нашого сина свекор фактично ігнорує.
Тобто з онуками дружини він постійно проводить час, а мого сина навіть на гурток відмовився водити.
Сьогодні дідусь зателефонував та знову попросив колесо. До цього він дзвонив у домофон, я не відкрила, син якраз виходив надвір, щоб на таксі доїхати в басейн. По телефону я свекру запропонувала взагалі забрати це колесо. Він заради пристойності щось сказав, що мій син ще на ньому катається, я відповіла, що неважливо, покатається на велосипеді. Батько чоловіка із радістю погодився. Але я не змогла його впустити, бачити його не могла після цього.
Ситуація ускладнюється тим, що ми з чоловіком хотіли б переїхати в квартиру дідуся: нам дуже подобається місце розташування квартири, зараз орендуємо, хоча є своя, яка у чоловіка від батьків, а дідусь добудовує будинок недалеко і збирається жити там. Але розмову про можливість переїхати ми ще не почали, просто мріємо.
Мені подобається, як дідусь із нашим сином спілкується в цілому, але немає у нього любові до онука, це видно. Пам’ятаю, як синові було 8 років, у наш двір прийшов дідусь з онуками дружини, я побачила у вікно, як він узяв одного на руки і поцілував. Я прямо заплакала, адже єдиний раз, коли якісь почуття він виявив до нашого сина – це ще маленького посадив якось на коліна, і все.
Син фактично залишився без дідусів. Мої батьки далеко і не дзвонять йому. Мій батько, скільки не кличу, приїхати не хоче зовсім, був 1 раз за 10 років. Ми були у батьків два роки тому, більше туди не хочу, не привітно нас зустрічали, краще б дитину до табору відправила на витрачені гроші.
Чоловік все обіцяє поговорити з батьком на цю тему, але не розмовляє із ним. Я в принципі розумію, чому, адже дідусь усе заперечуватиме, і за великим рахунком нічого не зміниться.
Залишається тільки припинити сподіватися, що дідусь таки усвідомить, що його рідний онук – його єдиний, і треба було б до нього по-іншому ставитися.
Але здається мені, нічого він не зрозуміє.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
