Поки моя Наталочка була з дітьми у мене в Італії більше року, зять пішов від неї, залишивши її з трьома дітьми, ще й машину прихопив, яка була куплена на мої гроші, а нещодавно цей пройдисвіт з’явився! Розповім всю нашу драму спочатку.
Я рано залишилася без чоловіка з маленькою дитинкою на руках. Куди може влаштуватися вдова з малечею та кредитами? Якщо вона має хорошу освіту чи досвід у роботі – якісь варіанти в неї є. А в мене нічого такого не було.
Тому я й обрала роботу закордоном. Бути доглядальницею у літньої жінки не здається роботою мрії. Проте так можна допомагати своїй мамі і, що найголовніше, малій дочці.
Я виїхала з невеликого містечка, навіть із селища, правильніше сказати. Тож інший світ був для мене загадкою. Самі розумієте, книги та телевізор дають лише поверхневу інформацію. А ось розібратися у всьому особисто – це інше.
Досить швидко я потоваришувала зі своєю роботодавицею, тож праця мене насправді не лякала. Жінка вона була хоч і літня, зате досить жвава і привітна.
Новий клімат та морське повітря Італії закохали мене у мою нову країну. Досить доступні ціни та найкраща кухня з усіх, які я знала. Я веду до того, що поїхала я з думкою якось заробити за кілька років і повернутися.
Але зараз, коли я перебуваю в Італії вісімнадцятий рік, мене зовсім не тягне повертатися на батьківщину до свого рідного міста. Я чомусь дуже впевнена, що там, по суті, нічого не змінилося.
Так чи інакше хочу поділитися з вами шматочком свого життя. Моя дочка Наталочка, залишена мною під опікою бабусі, тепер доросла. У неї двоє дітей, свій будинок, збудований на мої гроші, автомобіль.
Сама вона не працювала ні дня, хоча завжди повторює одну й ту саму фразу про те, що “бути берегинею вогнища – найпочесніша професія”. Ми вже давно в печерах не живемо, ну та бог із нею, хай думає як хоче.
Тепер про головне: батько двох моїх онуків відмовився оформляти їхній законний шлюб з моєю дочкою, сказав, що чоловікові це не вигідно. Ми живемо у 21 столітті і так далі – такі аргументи.
Ми довго сперечалися щодо цього, але потім вирішили, нехай буде як він сказав. Будинок у разі чого залишиться в сім’ї. А зять мій зовсім не мільйонер. Скоріше навпаки.
Я не беруся характеризувати його як батька моїх онуків. Нехай цим займається донька. Але наче з цією ношею він справлявся. З моїм онуком займався спортом, допомагав із навчанням. А із онукою вже займалася дочка. Ну, особисто я нічого не маю проти. Як їхній родині буде завгодно.
Коли вони добудували будинок (я захотіла великий, щоб сусіди заздрили), зять закапризував і попросив мене докинути йому гроші на автомобіль.
Його стара розвалюха остаточно зламалася і тепер йому був потрібний новий доказ своєї мужності. Ви ж знаєте, який це чоловік без машини?! Грошей у нього було як кіт наплакав і я не дуже прагнула стати йому спонсором.
Але тоді втрутилася дочка та підтримала свого чоловіка. Пообіцяла сама отримати права, щоб автомобіль був для всієї родини, а не лише для нього. Я погодилася і невдовзі машина була придбана. Гарна, іномарка.
Не минуло й три місяці, як зять розбив нещодавно куплений автомобіль. Він одразу ж сказав, що ремонт зробить за свої гроші та не попросить у мене жодної копійки.
За великим рахунком, мені було начхати, оскільки до цього часу донька навіть не почала здавати на права. І я остаточно переконалася, що це був мій вимушений подарунок зятю. Не більше того.
І приблизно десь у цей період трапилося те, що трапилося. Сталося повномасштабне і дочка з дітьми приїхала до мене майже на рік. А тепер Наталя повернулася додому, та там її чекав “сюрприз”.
Зять, якщо його можна назвати, зізнався доньці, що він закохався в іншу. Нічого не може з собою вдіяти, почуття вищі за нього та інші порожні слова. Дочка намагалася з ним поговорити, волала до батьківського обов’язку, але все було марно.
Максим почав пропадати цілодобово, а потім просто зателефонував і сказав що повернеться не скоро.
Наталочка довго плакала. Я намагалася її заспокоїти, але як це зробити по відеозв’язку, перебуваючи за тисячі кілометрів? Тож доводилося часто бачити її всю в сльозах. Ой. Ледь не забула. Весь цей час подарована мною машина перебувала у ремонті.
Я хотіла поговорити з колишнім зятем із цього приводу. Але Максим все відмовлявся, а потім взагалі перестав брати трубку. А дзвонити до поліції нашого селища з іншої країни, це треба зовсім не дружити з головою.
Думаєте, на цьому все закінчилося? Та де там! Тиждень тому пропажа повернулася! Через п’ять неповних місяців. Кається, плаче. Каже, то була величезна помилка. Вибач мені, кохання моє Наталочко. І ви, діти, вибачте мені. Стогне, плаче.
Словом, актор і брехун професійний. І приїхав до Наталки ще не просто так, а на моїй машині. Мабуть, відремонтував уже.
Як же я хотіла поговорити з донькою вживу, щоб вони знову приїхали. Поміркувати, обговорити ситуацію, думала, візьму пляшечку червоного, посидимо. Придумаємо, як вона гарніше його відправить на всі чотири сторони. Але вона сказала, що приймає його назад. Ось так, без докорів та претензій. Кохає!
Сказала, що в неї діти і їм потрібен батько. А оскільки це їхній рідний татусь, вибору у неї не залишається, тим паче, скоро у них ще одна дитинка буде, третя. Ну оступився, помилився. З ким не буває. А де він пропадав весь цей час, з ким ділив ліжко – це не має значення. Ось так моя дочка дала витерти ноги.
Як її відмовити сходитися з зятем і приїхати знову до мене в Італію? Я би їй допомогла всіх онуків на ноги поставити, аби вона тільки життя собі з ним не псувала.
Фото – авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.