fbpx
життєві історії
Батько мене не ростив, не цікавився моїм життям. Зараз він сам на Сумщині лишився. І я не збираюся доглядати заслаблого батька, хоч він і дзвонить. Він мене ніколи не любив і не вклав у мене жодної копійки. Сльози навертаються, коли його уявляю

Батько мене не ростив, не цікавився моїм життям. Зараз він сам на Сумщині лишився. І я не збираюся забирати і доглядати заслаблого батька, хоч він і дзвонить. Він мене ніколи не любив і не вклав у мене жодної копійки.

У мене все життя були складні стосунки з батьком, вірніше правильніше буде сказати — його в мене в принципі не було, він просто час від часу блимав на горизонті мого життя. Маленькою я його практично не пам’ятаю – він раз у раз пропадав у якихось відрядженнях, вдома бував рідко.

Мама довго терпіла таку поведінку тата, поки одного прекрасного дня не дізналася, що ми — не єдина сім’я нашого «годувальника».

У результаті батьками було прийнято рішення розлучатися – ми з сестрою залишилися з мамою, їй і зобов’язані тим, що стали самостійними людьми.

Мами не стало п’ять років тому — у день прощання батько вирішив нагадати про себе. Він з’явився, став кидатися в ноги, вибачитися, розповідав як важко йому було весь цей час і як нескінченно любить нас. Потім виявилося, що в нього взагалі нікого не залишилося — так ми вирішили пожаліти його, прийняли в сім’ю, почали спілкуватися.

Але потім у нього знову з’явилася якась жінка, і батько відразу забув про свої каяття, забув і про нас, і про онуків.

Зараз моя сестра живе в Польщі, а я у Західній частині України.

Нещодавно батько мені знову зателефонував: голосом, що зривається, став розповідати, що залишився зовсім один на Сумщині у селі і навіть не може сходити в магазин — ноги відмовляють. Просив, щоб я переїхала до нього або забрала до себе, тиснув на жалість та дочірні почуття, на обстановку в Україні.

Я людина сентиментальна і розжалобити мене легко. Але хоч я зараз і живемо з чоловіком самі, син вже дорослий, ви знаєте, зловила себе на думці, що в мене немає жодного бажання доглядати за зовсім чужою людиною, яка не зробила для мене нічого доброго.

Але совість чомусь не на місці, варто лише подумати, що він сидить один у хаті немічний – сльози навертаються. Мені б позбавитися цього почуття провини і жити спокійно, тільки не знаю як. Може, ви мені допоможете порадою?

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com.