Ми з Анжелою навчалися у паралельних класах, дружили, а в одинадцятому вирішили вступати до одного університету. У Анжелки є молодші брати-близнюки, тому в неї вдома ніколи не було тиші й спокою. От ми і готувалися до вступу в мене. І по буднях, коли лишався вільний час, а вже кожних вихідних – то було святе.
Моя мама завжди пекла нам якийсь смачний пиріг, або млинці чи булочки – щоб нам веселіше було «гризти» граніт науки – і завжди передавала смаколики й Анжелкиним братикам…
Я вступила до університету, а Анжела – ні, трохи не ви стачило їй до прохідного балу. Але вона навіть не дуже замутилася, сказала, що почекає ще рік, допомагатиме мамі в магазині (у них невеличка продуктова крамничка), краще підготується. Ми вирішили, як і раніше, кожних вихідних, коли я приїздитиму додому, зустрічатися в мене, і я, вже студентка, допомагатиму Анжелці готуватися до вступу наступного літа…
Так воно і було кілька місяців.
А одного разу я приїхала і застала маму в сльозах. Заспокоюючи її, я не одразу помітила, що в будинку чогось не вистачає… І тільки через кілька хвилин зрозуміла: немає татових речей!
***
Вони зняли квартиру в новому районі на окраїні нашого містечка. Мама думає, що це в них почалося ще тоді, коли ми навчалися в 11 класі.
Виявляється, Анжелкині батьки поставилися до цього лояльно, цілком нормально… Прийняли, одним словом. А мій тато з Анжелиним ще й давні знайомі, майже товариші…
Мамі дуже важко досі, хоч вже три роки минуло. Її життя змінилося безповоротно, вона від батька такого не очікувала, і не знає, чи зможе знову вибудувати своє життя в такому віці. Я намагаюся її підтримувати, є в неї подруги, її мама – моя бабуся. Всі ми говоримо, що який там її вік, ще й 50 немає! І з часом, коли вона зможе відпустити ситуацію, в неї все налагодиться… Я сама дуже в це вірю!
Мама зараз частенько вибирається до мене в Київ, я показую їй місто, яке за три роки встигла полюбити.
Анжела, на скільки я знаю, заочно навчається в якомусь іншому виші.
Т
ато з мамою не спілкують зовсім. А от зі мною тато пробував вийти на контакт, налагодити спілкування. Але якось… не так, як треба. Він дзвонив, запрошував мене зустрітися. А приходив на домовлене місце… з нею. Я, коли бачила свою колишню подружку Анжелу, розверталася і йшла геть.
Тато потім дзвонив, пояснював, що я повинна змиритися, прийняти його вибір… Що він дуже хоче, аби ми з Анжелою знову спілкувалися, як раніше. Запрошував в гості. Але це не можливо! Вона скривдила мою маму, зруйнувала нашу родину.
Зрозумівши, що я на такий контакт не піду, батько взагалі перестав мені дзвонити, шукати зустрічі. Наше спілкування припинилося.
Я переживу це. А він?..
Я глибоко переконана: настане день, і Анжелка його покине заради когось молодшого. Чи він думає, що ні?..
Може, він думає, що вона народить йому дітей і вони проживуть разом щасливе й довге життя?.. Знаючи Анжелу, я не думаю, що так буде.
Поки що я в нього – єдина дочка. І, руйнуючи стосунки зі мною заради молодої коханки, невже він не думає про те, хто подасть йому води у старості?
Автор – Олена К.
Спеціально для видання Ibilingua.com.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, freepik.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
