fbpx

Батько та мати Ані розлучилися, коли їй було 2,5 роки. Незабаром мати вийшла заміж і залишивши маленьку Аню з бабусею та дідусем та тіткою, поїхала до іншого міста. Приїжджала нечасто, донька її цікавила мало. Там була інша родина та вже інша дитина

Батько та мати Ані розлучилися, коли їй було 2,5 роки. Він офіцер, поїхав на місце служби, вона залишилася вдома. Незабаром мати вийшла заміж і залишивши маленьку Аню з бабусею та дідусем та тіткою, поїхала до іншого міста.

Приїжджала нечасто, донька її цікавила мало. Там була інша родина та вже інша дитина. Батько платив аліменти, навіть писав листи про своє життя.

Поки Аня була маленька, за неї відповідала бабуся, коли підросла — почала сама писати. Приїхати батько ніколи не виявляв бажання, Аня не відчувала до нього ніяких почуттів. Як можна любити чи не любити людину, яку ти не пам’ятаєш? Коли Ані виповнилося років двадцять листування зійшло нанівець.

На чергового листа Ані батько не відповів, вона за півроку написала ще й отримавши у відповідь тишу більше не писала. Мабуть, її батько вважав свою місію виконаною. Аня не ображалася зовсім. Це життя і все гаразд.

Вона будувала свою як могла: вчилася, працювала, вийшла заміж, народила дітей. З матір’ю вона теж не спілкувалася – просто не розуміла, про що їй говорити з цією жінкою. Та й її мати він прагнула спілкування зі старшою донькою. Вони були зовсім чужими один одному людьми.

Життя йшло своєю чергою. Ані виповнилося 35 років, її діти вже були підлітками, вони з чоловіком відзначили її день народження досить тихо, у колі своєї сім’ї. Увечері Аня вийшла глянути у поштовий ящик, там був лист. Писав її батько.

Він писав щось малозрозуміло, але мабуть йому здалося дуже розумним і правильним. Чоловік запропонував Ані не відповідати. Але Аня вирішила вчинити по-своєму і відповіла. Привіталася, назвала батька на ім’я по батькові, поцікавилася, чого він хоче.

Її батько відгукнувся зразу, розповів, що він перехворів, що ніякої спадщини Аня від нього отримає, і все відійде його дочці від другого шлюбу. Аня дуже здивувалася, і довго думала з чого такі розмови про спадок, і коли вона взагалі на що претендувала. Але зважаючи на спілкування з батьком як мінімум дивним — більше йому не відписувала.

За кілька днів це все забулося. Але тут Аня отримує повістку до суду. Її батько подав на аліменти. У суді він казав, що виплачував аліменти, і тепер дочка має йому все повернути. Суддя поцікавилася, як він живе — виявилося, що він живе непогано.

Дружина, дочка, зять, онуки. Його люблять, і він нічого не потребує. Житло – хороша квартира, а ще є будинок, і машина. І невеликий бізнес із стабільним доходом.

Суддя пояснила, що його становище не дозволяє вимагати аліменти, він не перебуває у ситуації, коли їх призначають.

Батько дуже розлютився, коли отримав відмову в позові, і пообіцяв домогтися правди у наступній інстанції. І подав.

Аня ходила на суди регулярно, слухала про те скільки вона винна батькові, як плакала його дружина, розповідаючи, що аліменти не давали їм жити як того гідно, плакала його дочка, що недоїдала, недопивала, і носила зашиті колготки.

Аня ж сиділа і згадувала, як вони з бабусею відкладали на дрова та вугілля, щоб було чим узимку топити будинок. Як збирали на зимові чоботи, і як вона не змогла піти на випускний, бо не мали грошей, щоб здати потрібну суму. Аліменти та бабусина пенсія становили весь їхній бюджет.

Дуже скромний, треба сказати. Щойно кінці з кінцями зводили. А о 18-й Аня вже пішла працювати і вчитися одночасно. Їм ніхто не допомагав. Але вона не розповідала про це, їй здалося це дурним.

Черговий суд відмовив батькові Ані. І суддя сказала, що за наявності у Ані двох дітей і того, що вона не має доходу, бо сидить удома з дітьми, навіть якщо аліменти й призначать — це буде копійки на місяць. Не більше. Невже від цих копійок життя заграє новими фарбами?

Батько Ані сказав, що йому все одно скільки призначать. Йому важливим є сам факт. Тому що він певен — Аня йому мусить і зобов’язана допомагати.

Аня зітхнула. Вона вже готова була погодитися виплачувати сама, аби більше не бігати посудом і не слухати марення від батька. Але після такої відповіді різко передумала.

Вона встала і сказала: «А мені був потрібний батько. Щоб просто було з ким поговорити, щоб було кому поскаржитися, щоб було від когось отримати підтримку. Але батька в мене не було. І ти жодного разу за все життя навіть не приїхав до мене. І я не ображалася на тебе, приймаючи життя таким, як воно є. Я не чекала від тебе такого. І я тобі нічого не винна».

Батько нічого не відповів їй. І суд знову відмовив йому у позові. Батько вийшов із суду мовчки. Порядків у суд Аня більше не отримувала.

Фото ілюстративне, спеціально для ibilingua.com.

You cannot copy content of this page