Батько Володі священик, мама шанована всіма вчителька української мови. Кожної неділі ми ходили до церкви. І все б нічого, та такий омріяний лелека все оминав нашу хату. Я вже й готова була звертатися за допомогою, та чоловік зупиняв. – Не по Божому це. Батько добро не дасть. – Я й сама це розуміла, просто бажання стати мамою переважало. Тієї ночі уві сні до мене прийшла бабуся, і попросила з’їздити в її хатинку.
На саме Різдво засніжило. Ми прийшли з церкви, поснідали і дівчатка гайнули з татом возитися на санках. А я дивлюсь на них через вікно, і згадую Різдво, яке було чотири роки тому…
Ми з Володею познайомилися в електричці. Якось слово за словом, і обмінялись телефонами. В неділю він приїжджав до нас в гості. Ми гуляли, ходили в кіно, на каву. Через рік Володя попросив моєї руки. Відгуляли весілля.
Моя мама працювала на той час швачкою в районі, тато будівельником, в нього золоті руки.
Батько Володі був, і є досі, священиком. Він надзвичайно хороша людина, скільком людям він допоміг – годі й говорити. Мама працювала в школі вчителем української мови, також дуже шанована усіма людина.
Володя єдиний син у батьків, тому після одруження одразу ж вирішили, що я піду в невістки. Свекруха мене любила як свою доньку. Мене влаштували на роботу в сільську поліклініку медсестрою. Все було добре, ми жили однією дружньою сім’єю. Кожної неділі та в свята ми ходили до церкви.
Минув рік з нашого весілля, а такий бажаний лелека все не прилітав. Ми двоє обстежилися. Лікарі в один голос говорили, що все чудово, ніяких проблем немає, треба просто зачекати. Ми й чекали…
Минали рік за роком. В голові у мене час від часу з’являлась думка про допомогу лікарів, але коли я лише про це заїкалася, Володя враз мене перебивав.
– Не по-Божому це. Батько ніколи не погодиться на такі втручання в цю справу медиків.
Я й сама це прекрасно розуміла, але з кожним роком я все більше і більше замикалася в собі. Я дуже сильно хотіла стати матір’ю.
Одного разу мені приснився сон. В ньому моя бабуся, якої вже більше десяти років немає в живих, говорила приїхати додому і відкрити її стару скриню.
– Людмило, в скрині є коричневий молитовний, він дуже старий, намолений. Там є вшитий листочок, де моєю рукою написаний Сон Пресвятої Богородиці. Промовляй його кожного дня, і через деякий час у вашій сім’ї з’явиться чудо.
В найближчі вихідні я поїхала в село до мами і знайшла цей молитовник, в якому і справді були вшиті ці величні рядки.
Кожного дня я стояла перед образом Пресвятої Марії і читала цей сон. В той момент мене наче всю трусило. Я не знаю що це було, але я відчувала в такі моменти присутність своєї бабусі і Матері Божої…
Через два місяці я вже носила під серцем маля, а як виявилось згодом, там їх було двоє.
Наші з Володею дівчатка з’вилися на світ на саме Різдво. Маленькі, кволенькі, але такі міцні духом.
Через місяць наш дідусь їх похрестив. Ви б бачили його щастя, це неможливо описати.
Ось нашій Марусі і Анні цього Різдва виповнилося чотири рочки. Вони здорові та кмітливі, радують нас кожного дня.
Всі в селі дивувалися такій Благодаті.
Впевнена, що Сон Пресвятої Богородиці допоміг нам стати батьками – щасливими батькам двох дівчаток.
Кожного дня я дякую своїй бабусі за цей пророчий сон, і не перестаю промовляти святі рядки донині, тільки тепер за здоров’я та щасливу долю дівчаток.
А на кінець скажу, що цей сон, саме з того молитовника, допоміг вже не одній парі, які довго просили у Господа маляти.
Моліться, просіть і Господь обов’язково почує ваше прохання!
Фото ілюстративне
