– Ти ж не плануєш знову будити мене на світанку? – ліниво запитала Оксана, кутаючись у ковдру.
Це було недільного ранку, і я, Сергій, стояв на кухні, намагаючись приготувати нам сніданок. Годинник показував десяту, але для Оксани це була ще глибока ніч. Я посміхнувся і, подавши їй каву, відповів:
– Ні, цього разу я просто хотів, щоб ти піднялася хоча б до обіду.
Оксана, моя дівчина, завжди любила поспати довше. Це стало зрозуміло ще на початку наших стосунків, але тоді мене це зовсім не турбувало. Увечері вона була веселою, активною, завжди готовою на пригоди. Ми зустрічалися за вечерею, гуляли до пізньої ночі, і я думав, що знайшов ідеальну людину. Але коли ми почали проводити більше часу разом, її любов до довгого сну почала приносити певні труднощі.
Одного разу ми вирішили поїхати на вихідні до моїх батьків у село. Це була чудова можливість познайомити її з моєю родиною. Дорогою я попросив її підготуватися до раннього підйому, адже мої батьки звикли вставати з першими півнями. Вона лише посміялася і відповіла:
– Не переймайся, я вмію швидко прокидатися, якщо треба.
На практиці все виявилося зовсім інакше. Наступного ранку батько вже годував курей, мати пекла пиріжки, а Оксана досі солодко спала. Я намагався її розбудити, але це було марно. Вона лише мляво бурмотіла щось про “п’ять хвилин” і знову засинала. Мені було ніяково перед батьками, які звикли до раннього ритму життя.
Об одинадцятій годині вона нарешті спустилася на кухню, сонна, у своїй піжамі. Батько, здивований, лише підняв брови, а мати, стримуючи посмішку, поставила перед нею гарячий чай і пиріжки. Оксана, як завжди, виглядала безтурботно щасливою і подякувала за сніданок. Але я відчував, як її звичка відпочивати до обіду викликає у моєї родини запитання, на які я не мав відповіді.
Іншим разом я вирішив організувати нам романтичну поїздку до Львова. Це місто мрій Оксани, і вона неодноразово розповідала, як хоче побачити його вузькі вулички, послухати вуличних музикантів і насолодитися атмосферою кав’ярень. Я придбав квитки на ранковий потяг і вже уявляв, як ми проведемо цілий день, гуляючи містом.
Але ранок нашої подорожі почався з розчарування. Оксана ледве прокинулася і бурчала, що їй потрібно ще поспати. Весь шлях до Львова вона дрімала, а коли ми приїхали, сказала:
– Може, знайдемо якийсь готель, щоб я трохи відпочила?
Це остаточно вибило мене з колії. Я хотів насолоджуватися часом разом, а замість цього почувався так, ніби мій план провалився.
Оксана, без сумніву, чудова людина. Вона добра, розумна, завжди готова допомогти. Але її звичка спати до обіду впливає на наші стосунки. Я люблю активний відпочинок, ранкові прогулянки, сніданки на природі, а вона – повна протилежність. Щоранку ми наче живемо у двох різних світах.
Я почав замислюватися, чи зможемо ми знайти компроміс. Можливо, це дрібниця, і я просто перебільшую? Але щоразу, коли стикаюся з черговою ситуацією, де її сон стає перешкодою, сумніви повертаються. Наприклад, коли я планую поїздку за місто, а вона каже:
– Тільки якщо не раніше обіду, гаразд?
Я не знаю, як правильно вчинити. Чи варто мені прийняти її звички і спробувати підлаштуватися? Чи, можливо, ми дійсно занадто різні, щоб бути разом? Я не хочу втратити її, але і жертвувати своїми бажаннями щовихідних мені важко.
Що ви думаєте про це? Можливо, у вас були подібні ситуації? Чи варті стосунки таких компромісів, чи це сигнал, що ми з Оксаною – не ідеальна пара?
Текст підготовлено на основі реальної історії спеціально для ibilingua. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
