fbpx

Батько зі своєю другою дружиною Лідою придбав нову квартиру. Продавши стару, в якій я провела своє дитинство, щоб взяти більше житло. Лідія свою квартиру не продала, а залишила за собою. Тата раптово не стало минулого року, і Лідія почала шукати зустрічі зі мною, оскільки мала серйозну розмову. – І до ворожки не ходи, ви обговорюватимете питання спадщини. Вона тебе попросить, щоб ти не претендувала на квартиру. Льошка, звертаючись до мами, каже: – Запишіть, будь ласка, дядько готовий дати десять тисяч доларів!

Коли мій батько одружився вдруге, я не дуже була близька з його новою дружиною Лідією. Не знаю чому, але щось мене в ній насторожувало і змушувало триматися на відстані.

Вона була настільки скупа на похвалу, що навіть мій батько дуже рідко чув від неї добре слово, а я, як пасербиця, і поготів. На перший погляд все добре, і чай запропонує, і твоїми справами поцікавиться, а ось у повітрі відчувалася якась штучність.

Раніше я багато часу проводила у них. коли моя мама вирушала у чергове відрядження чи навіть під час канікул. І оскільки мій батько теж увесь час працював, я багато часу проводила зі своєю мачухою Лідою.

Я відчувала, що Лідія була терплячою до мене. Але все ж таки я не була їй рідною, а своїх дітей у неї з батьком не було. З часом я здогадалася, що проблема була в ній. І поки я була поруч, то ніби своєю присутністю нагадувала їй про це знову і знову.

Після закінчення школи я відвідувала батька все менше і менше. Канікули я все частіше проводила з друзями. А тато і не наполягав, щоб бачитися зі мною частіше, тож і я не напрошувалася. Бувало таке, що ми до півроку не спілкувалися.

Приблизно 5 років тому батько зі своєю другою дружиною Лідою придбав нову квартиру. Продавши стару, в якій я провела своє дитинство, щоб взяти більше житло. Лідія свою квартиру не продала, а залишила за собою, на що моя мама відповіла:

– Розумна жінка. Майно твого батька стало їх спільним, а її особисте так і залишилося в її власності. Так вона далеко зайде.

Тата раптово не стало минулого року, і Лідія почала шукати зустрічі зі мною, оскільки мала серйозну розмову.

Моя мама відразу зрозуміла в чому річ, і сказала:

– І до ворожки не ходи, ви обговорюватимете питання спадщини. Вона тебе попросить, щоб ти не претендувала на квартиру, яку вони з батьком придбали у шлюбі. Але, ти її не слухай, ти скоро вийдеш заміж за Льошу, вам потрібні і гроші, і дах над головою. Чи ви так і хочете у мене все життя прожити?

Цієї зустрічі я дуже побоювалася і не хотіла йти до нотаріуса. Мені здавалося, що це було б неправильно з мого боку. Адже вони там жили з батьком разом, а я почну на щось претендувати. До того ж, поки тато був живий, ми з Лідою не були дуже раді одна одній. А тепер тим більше нам уже не стати близькими подругами.

Якось, коли я виходила з офісу, то здивовано помітила свою мачуху, яка чекала на мене біля входу. Тож я не мала іншого вибору, як вислухати її. Я набрала свого нареченого, і повідомила, що залишуся з Лідою, щоб нарешті поговорити з нею.

Вона помітно постаріла за ті 7 місяців, що ми не бачилися. У неї тепер немає блиску в очах, та й обличчя змарніло. У кафе ми поговорили приблизно 30 хвилин, після чого розійшлися і я ще довго була дуже спантеличена.

Коли я прийшла додому, моя мама з Олексієм були на телефонах і обдзвонювали всіх близьких і знайомих у пошуках грошей. У них навіть був листок, де вони записували, хто скільки може позичити.

І тут мама повідомляє:

– Ми вже почали збирати тобі гроші.

Льошка, звертаючись до мами, каже:

– Запишіть, будь ласка, дядько готовий дати десять тисяч доларів!

– А навіщо мені гроші? – запитала я трохи розгублено.

– Як це навіщо? На гарного адвоката і щоб викупити у Лідії її частку! – промовили вони майже хором.

– А він мені навіщо? – сказала я, все ще не розуміючи, як це все пов’язано.

– Оскільки Лідія тебе підстерегла, отже квартира їй дуже потрібна. Адвокат треба, щоб ти отримала все, що тобі належить. Не можна їй залишати й зайвого сантиметра.

– Дзвони всім знову, немає потреби в адвокаті, і жодного суду не буде, – тихо проказала я і почала розповідати їм усе спочатку.

У той момент, я була здається готова почути все, але тільки не те, що Лідія сказала:

– Твій батько наполягав, щоб по ньому ця квартира стала твоєю. Але він покинув нас раніше, ніж встиг усе офіційно оформити. Тож нам треба разом сходити на зустріч з нотаріусом. І оскільки ти його єдина дочка та спадкоємиця, я відмовляюся від спадщини на твою користь.

Завдяки цьому щедрому жесту Лідії я зрозуміла, що вона дуже його любила, раз була готова відмовитися від нерухомості. Проливаючи сльози, Лідія сказала, що їй дуже шкода, що у них не було спільних дітей. І за всю розмову вона так жодного разу і не підняла на мене очі.

Моя мама не повірила у сказане, у лідину щирість, і наполягала на тому, що гроші потрібно позичати негайно.

– Вона може передумати будь-якої миті, і ти залишишся без нічого!

Після чого вони з Олексієм разом вийшли за двері.

…Велика сума грошей лежала вже кілька місяців, чекаючи, коли друга дружина мого батька раптом передумає і почне претендувати на його майно. Але цього так і не сталося. І я одноосібно вступила у спадок.

Тепер згадую мамині плани, і її сильне бажання отримати шубу як подарунок після обміну житла…

А мій наречений і зовсім поводився лякаюче. Був готовий накинутись на бідну Лідію будь-якої миті, а коли трохи заспокоювався, починав мріяти і вже навіть вибирати собі авто.

Насправді, якби моя мачуха не мала свого житла, ніхто б мене й силою не змусив претендувати чи виганяти її із цієї квартири.

Мій батько неодноразово говорив, що його перший шлюб був великою помилкою. Раніше я цього не розуміла, а зараз схильна з ним погодитись. І добре, що вдруге він цю помилку не повторив.

Після того, що сталося, я не можу покинути Лідію. Я хочу спробувати налагодити з нею ближчі стосунки. І навіть після її переїзду ми продовжуємо частенько спілкуватися з нею.

Я сподіваюся, що коли в мене з’являться діти, вона погодиться іноді няньчитися з ними, як бабуся. Але вони будуть точно не від Олексія. Уся ця ситуація показала мені нареченого з іншої сторони, яка мені зовсім не сподобалася, тож ми розлучилися. Я не можу бути з чоловіком, який приймає бік моєї мами, а не мій.

Як же несправедливо, що настільки порядна жінка ніколи не стане справжньою мамою чи бабусею…

Кажуть, якщо хочеш пізнати когось ближче – поділи з ним спадщину, це правда. Звичайно, у мене було багато років, щоб примиритися і потоваришувати з новою дружиною батька, але тільки зараз я Лідію прийняла по-справжньому.

Дуже шкода, що це сталося так пізно, але з іншого боку, добре, що взагалі сталося, дякувати долі.

Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено

Фото ілюстративне, Ibilingua.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page