fbpx
життєві історії
– Батьку, дозволь нам з Ігором одружитися. Прошу тебе! – просила Ірина. – Ні! Цьому ніколи не бути! У тебе давно є наречений. Ти ж сама обіцяла. Вже все домовлено і я не можу порушити слово – це справа честі! – говорив батько

– Батьку, дозволь нам з Ігором одружитися. Прошу тебе! – просила Ірина.

– Ні! Цьому ніколи не бути! У тебе давно є наречений. Ти ж сама обіцяла. Вже все домовлено і я не можу порушити слово – це справа честі! – говорив батько

– Хоч раз подумай про мене! Я не хочу виходити заміж за лисого старого! – заплакала молода дівчина.

– Ти як з батьком розмовляєш? Зовсім здуріла від любові своєї? – втрутився старший брат. – Як батько вирішив – так і буде! А ти мовчи!

– Ти ж знаєш, що у нас не прийнято одружувати дітей на людях іншої віри! До того ж, у цього Ігора за душею ні копійки. А твій наречений заможний, має хороший бізнес і будинок. Він тебе обдарує золотом! – раділа, мати дівчини.

Дівчина закрила обличчя руками і вибігла з будинку. Спустившись до річки, дівчина сіла на камінь і гірко заплакала. Їй не хотілося повертатися додому, адже її там ніхто не розумів, рідні люди ставилися до неї, як до бездушної. Дівчина не мала права вибору і голосу.

– Іринко, хто тебе образив? – почула за спиною знайомий голос.

– Ігор! Батько категорично проти наших відносинах. Сказав, що у мене вже є наречений!

На обличчі хлопця заграли вилиці. Він не міг спокійно дивитися на сльози коханої. Карі, розкосі очі Ірини, завжди блищали від радості. Зараз же, в них була тільки біль і порожнеча.

Вони були дуже гарною парою, яка надавала контрасту один одному. Ігор – високий яскравий блондин з сірими очима. Ірина – тоненька, тендітна брюнетка, з медовим поглядом. Молоді люди були давно закохані, і колись, на цьому самому місці заприсяглися завжди бути разом.

– Загалом, якщо твої рідні не хочуть по доброму – буде по поганому. Ми зараз же їдемо звідси! Я не пущу тебе додому… – рішуче вимовив хлопець.

– Я боюся… Ти не уявляєш, що з нами буде, коли батько з братом знайдуть нас. Вони ніколи не пробачать мені цього вчинку, – тихо прошепотіла дівчина.

– Тобто, ти вважаєш за краще підкорятися примхи батька і згодна вийти заміж за кого завгодно?

– Ні. Я не згодна!

– Значить, не потрібно втрачати часу. У тебе є можливість взяти непомітно документи?

– Я боюся йти додому. А раптом мене більше не випустять?

– Так. Ти права. Гаразд, чекай мене тут. Я хвилин через двадцять буду! – сказав Ігор і побіг додому.

Незабаром, хлопець під’їхав на мотоциклі з товаришем.

– Іринко, сідай в коляску. Поїдемо по об’їзній дорозі, щоб ніхто не бачив. Павло відвезе нас на станцію. Не бійся кохана, все буде добре!

Через півгодини, парочка втікачів була на місці. Павло дав слово, що нікому не проговориться про них і поїхав додому. Ще через годину, Джаміля і Єгор сіли в поїзд і поїхали в невідомість…

Всю дорогу дівчина була сумною і мовчазною. Як не намагався Ігор розвеселити свою наречену, але у нього це погано виходило.

– Ти шкодуєш про наш вчинок? – запитав хлопець.

– Знаєш, у мене якесь двояке почуття… З одного боку – мені важко думати, що я ніколи не побачу батька з матір’ю. Адже вони люблять мене по своєму. Просто, хотіли кращого, безтурботного життя для мене. А з іншого – я не зможу жити без тебе…

– Не плач… Все як небудь владнається. Я думаю – пройде час і батьки пробачать тебе!

– Ти помиляєшся, за нашими законами – це непробачно. Адже я зганьбила свій рід… – важко зітхнула дівчина. – Куди ми їдемо? Де будемо жити? – поцікавилася у Єгора.

– Поїдемо до мого діда. Він живе в такій глушині, що нас ніхто не знайде там. Зробимо тобі документи і відразу одружимося.

***

Минуло чотири роки. Іра так і не змогла звикнути. Вони з Ігорем жили у його дідуся, в забитому селі. Ростили дворічного хлопчика, якого назвали на честь діда Іри. Дівчина була дуже щаслива біля сина і кохану людину, але дуже сумувала за рідними…

Одного вечора, дівчина почула якийсь шум в сінях. Дід Макар, з кимось говорив на підвищених тонах.

– Не пущу! Скоро прийде Ігор, тоді і поговориш з ним. Нічого тобі робити в чужій хаті! – кричав старий.

– Ви мене не правильно зрозуміли. Я приїхав з добром і не заподію нікому зла!

У Ірини підкосилися ноги від страху, дівчина дізналася голос брата. ,,Ні це не можливо! Як вони нас знайшли?” – промайнуло в голові. Двері відчинилися і в будинок ввалився брат.

Іра схопила сина на руки і притиснула. Дівчина тряслася від страху.

– Привіт! Не бійся, нічого я вам не зроблю… – втомлено промовив брат і сів на стілець.

– Навіщо приїхав? Як ти знайшов нас? – несміливо запитала дівчина.

– Батько послав. Випросив Вашу електронну адресу у матері Ігора. Будь моя воля, я б ніколи не побачив би я тебе! Як ти могла зганьбити нас? Від нас відреклися багато родичів і друзів, а все через тебе!

– Ти приїхав, щоб вичитати мене? Уже пізно що небудь міняти. Я заміжня, у мене є син і коханий чоловік! – посмілішала Ірина.

Брат перевів погляд на малюка і посміхнувся.

– На нас схожий! – вимовив з гордістю. – Як його звати?

– Кирило. На честь нашого діда…

– Молодець! Хоч щось хороше зробила в цьому житті! – схвалив брат. – Хлопче, йди до дядька!

Чоловік посміхнувся і протягнув руки до племінника. Хлопчик злякався незнайомої людини і заплакав. У цей момент, в будинок забіг Ігор.

– Що тобі потрібно? – закричав з порога.

– Ігоре, заспокойся. Брат приїхав з добрими намірами, – поспішила заспокоїти чоловіка Іра.

– Значить так! Сідайте обидва і слухайте мене уважно, – наказовим тоном сказавбрат. – Батько дуже слабкий. Він хоче побачити тебе, Іро. Старий любить тебе шалено, тому давно пробачив. Загалом, ви як хочете, а я без вас не поїду!

Кілька хвилин в будинку панувала мовчанка. Іра стала плакати, а Ігор насупився.

– Ну що, Іро? Поїдемо додому? Батька потрібно посхухати… – вимовив Ігор. – Та й я мати не бачив давно.

– Так. Поїхали звичайно, – зраділа дівчина.

На наступний день, молода пара попрощалася з дідом Макаром, пообіцявши старому відвідувати його щороку і вирушили в дорогу.

***

Іра несміливо увійшла до рідного дому. Мати кинулася до дочки і міцно обіймила. Мати беззвучно плакала і притискала міцніше дочку. Дівчина стала на коліна перед матір’ю.

– Пробач мене матуся! – промовила тихо.

– Піднімись доню! Я не тримаю зла на тебе. Іди до батька, він у сусідній кімнаті, – сказала мати.

Дівчина не одразу впізнала батька. Тато сильно посивів і змарнів. При вигляді дочки, у чоловіка навернулися сльози на очах.

– Привіт, Іринко! Дякую, що приїхала…

Батько змінився, в його очах більше не було зла і пихи. Чоловік багато переоцінив за ці роки. Він дуже любив свою дочку і найбільше боявся не побачити її більше…

– Батьку, пробач…

– Не потрібно! – обірвав її чоловік. – Знаєш, через тебе я став… Втратив повагу в очах своїх приятелів. Чесно кажучи? Я ні про що не шкодую… Я щасливий від того, що ти щаслива! Пробач мене…

Іра обняла батька і відчула радість, і спокій на своїй душі. Як би там не було, але без рідних людей дуже сумно і самотньо.

Фото – ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page

facebook