Батьки Арсена з мене лише сміються. Вони свого життя без корови і тих курей і гусей не уявляють. Але ж Арсен також не повинен кожні вихідні проводити з ними в селі. В нас має бути своє життя. До того ж ми плануємо весілля влітку відгуляти. Але нещодавно в нас піднялась така тема, від якої в мене взагалі темніє в очах. Я впевнена, це його мама так йому “капає”
Вже п’ять років ми з хлопцем живемо на орендованій квартирі в області, але все частіше маємо справу з досить різними уявленнями про наше спільне майбутнє. Нещодавно ми домовилися, що ніколи не поїдемо жити до його батьків у село. Але Арсен передумав і змушує мене переїхати до них.
Мене звуть Діана, мені 25 років, а моєму хлопцю 32. Ми познайомилися шість років тому – я закінчила навчання, а він на той час ще жив із батьками в селі, хоча працював в місті, і добиратися було кожного дня важко.
Його батьки мають великий двоповерховий будинок, корівку, курочок і дуже гарний та великий сад, де вирощують майже всі можливі овочі та фрукти.
Арсен з дитинства звик допомагати вдома, а коли став дорослим, більшість роботи виконував сам, інші брати і сестри роз’їхалися, і він єдиний залишився з батьками. Проблема була в тому, що батьки ніколи йому ні за що не дякували і не оцінювали його роботу.
Вони сприйняли як належне те, що практично весь свій вільний час Арсен проводить за роботою по дому, та господарству. Незважаючи на те, що він намагався з усіх сил, його батьки завжди знаходили якусь помилку, на яку “тикали носом”.
Тому не дивно, що ми з Арсеном почали жити разом лише через рік стосунків. Ми підшукали в області однокімнатну квартиру і стали її орендувати і щасливо жити.
Протягом тижня ми обоє ходимо на роботу, а на вихідних їдемо до батьків Арсена в село, щоб допомогти по господарству. Звичайно, спочатку вони не погоджувалися з його виїздом, знали, що більшість роботи ляже на них, але з часом звикли, що його, а останніми роками і моя допомога — це теж добре. Так, ми з ними майже кожні вихідні, завжди є чим зайнятися, копати чи ремонтувати.
Коли ми почали жити разом, Арсен сказав мені, що не повернеться жити до батьків.
Звісно, ми планували, що в майбутньому обов’язково переїдемо з орендованої квартири в свою квартиру чи будиночок, ніхто тут вічно жити не збирається.
Ніхто не зважає на мої пропозиції, що така велика господарка їм не потрібна, вони літні люди, і мають непогану пенсію, тому в змозі будуть собі раз чи два в тиждень купити в супермаркеті чи в сусідів того молока чи сиру.
Але батьки з мене лише сміються. Вони свого життя без корови і тих курей і гусей не уявляють. Але ж Арсен також не повинен кожні вихідні проводити з ними в селі. В нас має бути своє життя. До того ж ми плануємо весілля влітку відгуляти.
А недавно він почав натякати мені, що краще після весілля переїхати жити в село, хто ж в цій великій хаті має жити.
Мене вже трусить від цих натяків. Я ніколи не уявляла себе в селі. Я не для цього.
Арсена я люблю, він хороший хлопець, але що робити і як з ним розмовляти я не знаю.
Може щось порекомендуєте мені?
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua