Вчора ми з Машею подали заяву на розлучення. Кому розповісти – не повірять. Основною причиною розлучення стала квартира, «подарована» її батьками на наше весілля. Хоча подарунком це назвати складно.
Півтора роки тому, коли ми тільки почали зустрічатися, батьки Маші вирішили купити квартиру «під здачу».
Гроші на перший внесок вони зібрали, решта – в кредит. Позичальником був Машин батько. Але оскільки його зарплати не вистачило для оформлення суми кредиту, то виступила Маша.
Квартиру оформили в часткову власність – по 1/2 кожному з них. Кредит платили батьки. На момент весілля заборгованість перед банком становила ще велика.
На весіллі вони гордо заявили, що дарують нам квартиру. Рідня захоплено зацокала язиками – шикарний подарунок. Багата наречена.
Ага. Тепер за фактом. Квартирантів з квартири виселили. Тепер ми можемо жити з «бабусиним» ремонтом.
Щоб привести її в порядок, потрібно велику суму грошей. Кредит за цю квартиру тепер теж повинні платити ми, а це тягар ще на багато років.
Суть шикарного подарунка в тому, що нам дісталася стара квартира з велику суму грошей, які ми повинні самі сплатити. Тобто по суті нам подарували кредит.
Я ось тільки соромлюся запитати: а я то до цього подарунку яке відношення маю? З тими ж витратами ми могли б удвох з Машею купити аналогічну однушку.
Це було б наше житло і юридично, і морально. Розплатилися б і взяли щось більш просторе, знову ж спільно.
Тепер же я приречений багато років вкладати гроші в чужу по суті квартиру: платити кредит, робити ремонт і жити як на пороховій бочці, віддано заглядаючи в очі тестю (про всяк випадок, я ж на його території живу).
Тягнути цей кредит, і взяти ще одну – загальну – матеріальної можливості немає. Тим більше, що ми планували в недалекому майбутньому дитину, а може і двох.
Загалом, я запропонував Маші відмовитися від такого подарунка. Нехай батьки самі платять кредит, пускають туда квартирантів. А ми будемо вирішувати свої житлові проблеми самі, вдвох.
Маша поговорила з батьками, але ті вирішили, що моя пропозиція нерозумно з фінансової точки зору. І взагалі такі мої висловлювання видають в мені людину меркантильного, я такими думками висловлюю свою недовіру до Машиною сім’ї.
Загалом «фу» на мене. Нічого кардинально міняти Маша не стала: сперечатися з батьками, як з’ясувалося, не в її правилах.
Запропонувала мені вести роздільний бюджет: вона оплачує свій кредит, а на продукти і комуналку ми будемо складатися. Це стало початком кінця.
Не про таку сім’ї я мріяв. В результаті прожили ми разом два місяці. Відносини ставали все гірше. У підсумку я пішов на знімну квартиру, а ще через місяць (вчора) ми подали заяву на розлучення.
Сиджу і думаю: «в чому моя меркантильність?»
Фото ілюстративне з вільних джерел.