Батьки нас виховали так, що їм треба завжди допомагати. Останнє віддай, але зроби! Поки я навчалася в університеті мене не чіпали – я єдина у сім’ї утримувала себе сама під час навчання.
Потім я знайшла хорошу роботу, і доводилося доводити родичам, що нова сукня чи манікюр – це реальна потреба, яку я сама собі забезпечую.
На даний час маю зарплату приблизно 40 тисяч гривень, що не мало, але для столиці не так вже й багато, тим паче, що я орендую собі однокімнатну квартиру-студію у новобудові, стежу за собою, дорого вдягаюся і допомагаю батькам.
Але крім того зараз я збираю собі на окреме житло, маю вже 500 000 тисяч гривень. І щоб ви думали?
Місяць тому приходить мама і заявляє, мовляв, якщо у мене є такі гроші, то я маю зробити ремонт батькам у їхній квартирі, яка колись дістанеться нам з братами на трьох. Тому я я повинна віддати їм 400 тисяч на ремонтні роботи, закупку матеріалів.
Та не потрібна мені в майбутньому батьківська квартира! Хоч всю братам, які вже дітьми обзавелися й живуть у приймах, лишіть! Я хочу свою, от і дайте мені на неї спокійно заробити!
Так я мамі й сказала, тобто твердо відмовила. Вона, пирхаючи, вся така ображена, пішла, і ось вже майже місяць зі мною не спілкуються батьки, обидва старші брати з сім’ями, тітка з чоловіком, двоюрідні брати з сестрою.
І це в той час, коли я їм усім багато допомагала, сиділа з дітьми, щотижня їздила до батьків не з порожніми руками.
У мене ні коханого поки що у мої 28 постійного нема, навіть друзів толком немає, вистачало завжди нашої великої сім’ї. А тепер мені майже прямо сказали, що якщо хочу далі спілкуватися – доведеться платити. Як мені бути? Що б ви на моєму місці зробили?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.
