Батьки наші прожили все життя разом, хоч і не душа в душу, всяке бувало. Чого гріха таїти, суперечки і непорозуміння у них траплялися. Але ж у людей буває і гірше. І ось, понад сорок років прожили разом, і на тобі, на старості років що собі надумали! Соромно нам з сестрою від людей, чесне слово.
Чисто по-людськи я маму розумію, стільки років все терпіла. Сестра Катя це теж бачила. Дивно, що вона не підтримала матір, могла б хоч жіночу солідарність виявити.
Наша мама часто жалілася, що сильно втомилася: чоловік, тобто наш тато, нічого вдома не допомагає, продукти не купує, любить смачно поїсти, але навіть посуд за собою не миє. Раніше мама заплющувала на це очі, оскільки все життя на роботу не ходила, займалася будинком та дітьми.
А тепер роки беруть своє, вона б хотіла відчувати підтримку чоловіка.
А недавно мама сказала нам з сестрою, зустрівшись з нами обома в кафе:
– Якщо по-чесному, я давно хотіла розлучитися з вашим татом. Але не могла наважитися. А тепер ви, діти, дорослі, я отримую пенсію… І так, я сама стала ініціатором розлучення. Хоч трохи поживу для себе. Він же не зміниться: постійно без настрою, невдоволений усім, нічим не цікавиться, цілий день тільки телевізор дивиться. З дому його не витягнеш! Хіба що влітку їздить на свою дачу.
Для нашого батька рішення мами не стало несподіваним. Хоча останнім часом частішали закиди та невдоволення з її боку. Все життя тато працював на заводі. Великих грошей не заробляв, але на життя вистачало. Ми з сестрою і мамою завжди були ситі, одягнені, нічого особливо не потребували. Тато купив дачу, автомобіль, нехай не нової моделі, але у хорошому стані.
Вдома тато, звичайно, нічого не робить. Не звик. Коли працював, на це не залишалося ні сили, ні часу. Та й у його родині, пам’ятаю, домашніми обов’язками завжди заправляла жінка, моя бабуся.
А от моя сестра Катя в цій історії – на боці батька, вона його підтримала.
– Ваша мама, – сказав батько нам, коли ми зустрілися з ним, – подавала все готове: їжу на стіл, одяг, сама купувала продукти. Соромно сказати, але я не знаю, де на кухні лежать виделки, – батько з гіркотою посміхнувся. – Вона завжди відчувала що я хочу і що я люблю. А сама рідко озвучувала якісь свої бажання. Я спочатку питав, старався для неї, а потім перестав.
Семе Катя завжди почувала себе татовою донькою і добре знала, про що він говорить. Нас з сестрою у сім’ї теж не особливо напружували з виконанням домашніх справ. Мама все встигала сама: і приготувати, і прибрати. А от для себе ніколи не жила.
Батько у нас справді людина непроста, з важким характером. Я б на місці мами стількине терпіла з його боку.
Але Катя стала на захист батька:
– Поки тато заробляв, маму все в ньому влаштовувало, виходить. Він же не вчора таким став упертим, вибагливим, мовчазним. Вона беззаперечно готувала сніданки та вечері, прала йому шкарпетки, все тягла на собі по хаті. А тепер, коли він став пенсіонером без зарплати, раптом виявилося, що це неможливо далі терпіти.
Тепер ми з сестрою сперечаємося між собою, хто з наших батьків має рацію, а хто винен. І шукаємо спосіб, як примирити рідних для нас людей, найрідніших. І гадаємо щодня, як бути дорослим дітям, якщо їхні батьки розлучаються?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.