Мене звати Михайло і я дуже люблю свою дружину Світлану та дітей, насправді мене турбує лише одне. Світлана продовжила відпустку по догляду за дитиною.
На даний час у нас мало грошей, але вона звинувачує в цьому лише мене. Я дуже люблю свою дружину Світлану, адже вона подарувала мені двох прекрасних дітей. Але іноді я її просто не розумію.
Я не розумію її думки, і це мене справді турбує. Особливо зараз, коли вона скаржиться, що нам не вистачає грошей. Але вона не хоче працювати сама.
Наш молодший син Лев народився три роки тому і міг спокійно піти в дитсадок. Він розумний і незалежний хлопчик, допитливий і любить дітей. Але Світлана не випускає його з поля зору.
Лев розуміє, що мама поруч і в любу хвилинку прийде йому на допомогу. Куди він, туди й Світлана. Звичайно, він маленький, але її захисні почуття здаються мені надмірними.
Коли вона сказала, що поки що не пускає його в садок і ще рік буде з ним вдома, я не міг не здивуватися. Лев, звичайно, був би радий групі дітей, але Світлана стояла на своєму.
– Думаю, він ще не готовий до дитячого садка, – сказала вона, і поставила на цьому крапку. Світлана залишиться з ним вдома.
Але насправді в нас фінансові проблеми. Батьки нам майже не допомагають. На мою думку, її рішення було не зовсім хороше. Зараз ми щомісяця майже нічого не отримуємо і живемо лише на мою зарплату.
З огляду на те, що старший син Ілля цього року пішов до школи, це досить складно. Все, що я заробляю, йде на житло, їжу та інші речі, які ми повинні купити дітям.
Я вже мовчу про те, щоб щось собі купити з одягу. Ходжу в тому, що лежить в шафі вже роками. Я ношу джинси, поки вони не порвуться, лише тоді думаю, чи варто купувати нові.
Кілька разів я казав Світлані, що було б добре, якби вона почала працювати, але це все одно, що зі стіною розмовляти. Їй байдуже до мене. Я б якось навчився з цим жити, але останнім часом це стає справді нестерпним.
– Ти бачив, наші куми знову в Карпати чкурнули. Я б також так жити хотіла, – сказала мені недавно Світлана.
Вона любить наголошувати про наших друзів, які регулярно їдуть кудись у вихідні чи свята.
– Я б також так хотіла, шкода, що ти не заробляєш як вони, – сказала вона мені.
Я мовчки розлютився. Світлана скаржиться, що я мало заробляю і нам не вистачає грошей, але вона нічого не робить, щоб ми мали більше.
Вона вирішила не ходити на роботу і краще сидіти вдома. Так чому вона скаржиться на мене? У тому, що ми не маємо заощаджень і не можемо поїхати у відпустку, вона сама винна.
А як ви вважаєте, чи повинна жінка, коли дитині виповнилося три роки, йти на роботу?
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua