Батьки розійшлися, коли мені було 7 років. Розділили нас з сестрою. Я залишилася з татом. Він через 3 роки одружився. З мамою я не спілкувалася, тому що тато не дозволяв. Жила в селі з бабусею. З першого класу я стала готувати, місити тісто, все робила по хаті сама, а так хотіла просто гратися!
Чому так складно бути дорослою? Батьки розійшлися, коли мені було 7 років. Через певні обставини я залишилася з татом. Він через 3 роки одружився. З мамою я не спілкувалася, тому що тато не дозволяв. Жила в селі з бабусею.
З першого класу я стала готувати, місити тісто, все робила по хаті сама, а так хотіла просто гратися! Знами жили старший брат з лружиною, але жінка брата нічого не робила. Іноді тільки щось легке готувала. Ховала цукерки для своїх дітей. А я плакала, згадуючи сестричку, яка залишилася з мамою, маму, як ми жили, як ходили постійно гуляти в кафе…
Потім, трохи пізніше, я переїхала до тата в місто. Жилося з мачухою теж не солодко. Весь час сварки, скандали через нас, бо сестричка прийшла до нас також, а мачусі це не подобалося. Грошей нам майже не давали.
Я стала працювати нянькою, прибирала в чужих будинках. Хотіла купити телефон.
Якось наша з сестрою чаша терпіння переповнилася і ми сказали, що хочемо піти до мами (а тоді це рішення для нас було дуже важке, боялася батька.
Ми жили у сестри, тому що у мами теж чоловік новий, інвалід по зору, бачить 70% всього. Ми до неї ходили раз в тиждень або в місяць у гості, не частіше. Мама жила теж не дуже добре, у скрутах, вони знімали квартиру. Ми пропонували мамі жити разом з нами, працювати. Але вона відмовилася. Сказала, що він сліпий і вона не може залишити його. І ще у них дочка спільна народилася.
Мати говорила постійно про ту дочку. Було ясно, що і від чоловіка вона не може відмовитися. Коли ми ходили до неї, через дрібниці він виганяв нас, тому і ходили дуже зрідка. Мама, звичайно, за нас заступалась, але продовжувала жити з ним.
Коли ще тато з мамою розходилися, тато перед розлученням сказав сказав сусідам, що любить дружину і вибирає її. А ми, діти, мовляв, куди хочемо, туди нехай і йдемо. Що ж нам робити з такими безвідповідальними батьками?
Зараз я живу в однієї сім’ї. Приходила працювати доглядальницею на 2-3 місяці, а вони не захотіли відпустити мене. Ось уже живу півтора року. Добра сім’я. Допомогли з навчанням, якого я пропустила 3 роки і тепер вчуся з молодшими за мене в ліцеї.
Але мені себе так шкода, коли дивлюся на все своє життя з боку. Погоджуюся на все, роблю все, тому мене не хочуть відпустити. Сварять, а я мовчу. Вже не хочу залишитися тут.
Зараз мама тимчасово живе з сестрою, зняли квартиру. Є мені куди йти, вони не відмовлять. Але навчання очне, тут, де я живу, можу і вчитися, тим більше онлайн. А у мами й сестри ні інтернету, ні комп’ютера. Але коли навчання почнеться, не знаю, як буду справлятися. Господарі вже натякають, що по дому треба буде робити дуже багато чого. А коли ж вчитися?
Може мені піти все-таки і жити з сестричкою? Але мені доведеться працювати в нічну зміну, щоб заробляти, а вдень вчитися.
Іноді так прикро стає. За що мені все це?
Може, є ще дівчата і жінки з такими складними долями, які скажуть мені щось обнадійливе.
Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
