fbpx

Батьки сказали, що я невдячна, що завжди це знали і розраховують в старості тільки на молодшу дочку, а я можу жити так, як хочу, забувши, що у мене є сім’я, і ​​що я ще отримаю від своїх дітей таке ж відношення

Мені вже 28 років, живу окремо від батьків, виплачую свою квартиру. З рідними спілкуюся рідко, залишилися образи ще з дитинства.

Батьки ніколи не розбиралися в чому справа, і замість того, щоб зрозуміти мене, завжди починали кричати, мама плакала і голосила, що все віддає мені, а я така невдячна.

Тому свої проблеми в школі чи просто в житті, я навчилася приховувати. І не тільки проблеми.

Вони до цих пір не знають, що у мене є хлопець, що я перейшла на іншу роботу, що взяла велику суму в банку для покупки квартири, щоб жити від них окремо.

З ними залишилася моя молодша сестра, їй 20 років, навчається в університеті. До неї ставлення батьків завжди було особливе, вона ж завжди на тлі мене була маленька, не раз мене каpали через неї.

Може тому, ми з нею майже не спілкуємося, дзвонимо тільки привітати один одного з днем ​​народження, та зрідка бачимося в будинку батьків.

Всі вони приїжджали подивитися мою квартиру, мама навіть пообіцяла дати гроші на меблі, але після того вже минуло більше року, ніхто вже навіть не згадує про це, жодного разу не запитали, як мені вдається на мою зарплату жити і платити за житло. Одна я не можу поки нічого купити, так як плачу кредит банку, а це з’їдає більше половини моєї зарплати.

Хочеться ще, і одягнутися нормально, але батьки зайняті сестрою, платять їй за навчання, і це при тому, що я вчилася безкоштовно. Після того, як я цього літа з’їздила з хлопцем на море (за його рахунок), мама сказала, що могла б і сестру взяти, а то поїхала одна. Я сказала, що їздила з подругою, чим ще більше роздратувала її:

«Виходить, що тобі подруга дорожче, ніж сестра?». І я вже не змогла більше мовчати і висловила їм всі свої образи, наївно вважаючи, що мене зрозуміють.

Батьки сказали, що я невдячна, що завжди це знали і розраховують в старості тільки на молодшу дочку, а я можу жити так, як хочу, забувши, що у мене є сім’я, і ​​що я ще отримаю від своїх дітей таке ж відношення. Але мені якось легше стало, що я все-таки їм все сказала, а тепер нехай живуть, як хочуть, спілкуються зі мною чи ні, мені все одно.

Фото ілюстративне, з відкритих джерел

You cannot copy content of this page