Тамара з відзнакою закінчила школу і щаслива подалася до міста, щоб поступити в омріяний вуз. Дуже вона хотіла бути вчителем молодших класів. Завжди усміхнена дівчина чомусь все більше і більше ставала тихонею, а що найгірше, вона рідко приїжджала додому і була завжди на всіх озлоблена. На мамині питання: “Що трапилося?” вона злісно відповідала: “Нічого”.
А головною причиною такого Тамариного стану був чоловік. Орест був одружений і мав двійко діточок, і через яких він, нібито, поки й не може покинути сім’ю.
Всіх одногрупників Тамари після навчання скерували на роботу в глухі і далекі села, а Тамара залишилася працювати в тому ж місті, де й навчалася, у одну з найкрутіших шкіл цього міста.
– Як так вийшло? – здивовано говорила мама.
– Все просто. Щаслива я по житті, і все! – не могла ж вона повідомити батькам, що все це зробив для неї її коханий Орест, бо працює на важливій посаді, і має зв’язки.
Тамара працювала. Додому приїжджала ще рідше, ніж під-час навчання. Але з кожним роком батьки все більше хвилювалися за доньку, бо їй уже тридцятка минула і всі її однолітки давно діточок в школу водять. А вона? Чим думає?
Навіть в думці вони не розуміли, що Тамара просто чекає, коли ж розлучиться її Орест.
А він тим часом постійно вигадував якісь причини того, чому не може це зробити вже. То молодша ще маленька, дуже любить татка, хай підросте, то в старшої складний підлітковий вік, то дружина захворіла… Тамара старалася зрозуміти Ореста. Чекала. Надіялась. Любила.
Одного дня Тамара з’явилася на порозі батьків з уже добре кругленьким животиком. Мама, побачивши доньку при надії, ледь не знепритомніла.
– А хто ж батько? — суворо запитав тато, наче дочці не тридцять два, а вісімнадцять.
– Нема і не буде, — відповіла тихо дівчина.
– В нього сім’я, він її не покине.
Донька розповіла батькам історію свого нещасливого кохання. Вони потужили, пожурилися і почали готуватися до народження внука. Його поява на світ стала величезною радістю для мами й бабусі з дідусем. А ось Орест навіть не прийшов подивитися на малого. Звістку про те, що Тамара народила сина Остапчика, сприйняв з холодом.
Коли Остапчику було десь два рочки, Тамара вирішила через суд добитися таки батьківства у Ореста. Чоловік навіть погодився дати дитині своє прізвище. Але тільки через те, що боявся розголосу. Щоб дружина не довідалася про його позашлюбного сина.
Через деякий час Тамара вирішила вийти на роботу. Так як з дитиною одній у місті буде важко, вона вирішила залишити трирічного Остапчика на бабусю і дідуся. Тож хлопчик зростав сиротою при живих мамі з татом. Бабуся з дідусем його дуже любили і балували, а ось матір навідувалася рідко. Він же потребував, як усі діти, і маминої ласки, і татового мужнього плеча.
Час пролетів швидко. Остап вир мужнім і розумним хлопцем. Фінансово його й надалі підтримували дідусь із бабусею. Скільки Остап не просив маму, аби познайомила його з батьком, вона відмовляла. Можливо, в цьому не було її вини. Може, Орест не хотів зустрічатися з сином. Та оскільки хлопець жодного разу в житті не бачився з татом, а знав, що він живий-здоровий, то в його юному серці була велика образа на маму.
Життя в Остапа склалося дуже добре. Він вивчився і отримав хорошу посаду. Через деякий час знайшов дівчину своєї мрії, і вони відгуляли весілля. Разом з дружиною вирішили, що діткам краще буде жити в своєму домі, і взялися за будівництво.
Тамара ж вийшла заміж за розлученого чоловіка, проте аж у 53 роки. На днях їй виповнилося 80, але на такому ювілею не було найріднішої їй людини. Образа затаїлася глибоко в серці.
Коли старенькі йдуть до церкви, то завжди Тамара заглядає за високий паркан свого сина, і на очах з’являється сльоза. Адже син її до себе не запрошує і до неї не навідується. Ніби й не сварилися, але приязні між ними — найріднішими людьми — немає.
Колись Остап дорікнув матері:
— І яка з тебе вчителька? Мої вчителі для мене завжди були взірцями, ідеальними людьми. А як ти могла виховувати чужих дітей, коли рідного сина не могла виховати і покинула як щеня – напризволяще?
Що тоді діялося в серці матері — відомо лише Богу. Але й з таким тягарем треба жити, поки на те воля Всевишнього.
…В Тамари є красиві два внуки і одна чарівна внучка, проте вона майже не бачиться з ними. Незабаром старший онук буде женитися. Але невідомо, чи запросить бабусю на весілля.
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
