Ми з Денисом почали зустрічатися, коли нам було по 25. Денис мені здався хорошим добрим хлопцем, гарно залицявся. Та й пора вже було обом думати про серйозні стосунки.
Десь через рік зустрічання ми познайомили наших батьків і сказали їм, що хочемо з’їхатися, орендувати квартиру і жити разом.
Але батьки, і одні, і другі почали нас відмовляти, особливо мої. Так, в нашій родині не заведено жити разом до одруження. Мої батьки і старша сестра лише коли розписалися, почали жити зі своїми другими половинками.
Батьки Дениса повністю підтримали моїх і сказали, що якщо послухаємо і почекаємо, то вони дороблять ремонт у квартирі Денисової прабабусі і подарують нам її на весілля, а мої батьки пообіцяли допомоги моїм майбутнім свекрам з ремонтом, адже у мого батька свій невеликий магазин будівельних матеріалів.
Ну, на тому й вирішили, ми з коханим погодилися не поспішати, зустрічалися собі далі. Один всього лише раз за три роки з’їздили разом на тижневий відпочинок на море, але спільним життям це не назвеш.
І ось, нарешті, ми справили невеличке весілля, свекри вручили нам ключі від однокімнатної квартири з новим ремонтом, а мої батьки подарували нову побутову техніку.
І почалося наше з Денисом спільне сімейне життя-проживання під одним дахом. Та протривало воно зовсім не довго. Бо мій чоловік виявився просто нестерпним в побуті і повсякденному житті!
Здається, все, що я чула неприємного про звички, які псують жінкам сімейне життя – все це зібралося у Денисі.
Розкидані шкарпетки. Не опущена кришка унітазу. Незакритий тюбик зубної пасти і пінки для гоління. Певні звуки на всю квартиру – від його “газування” я просто підстрибувала, а квартиру доводилося провітрювати. До того ж, він міг голосно це зробити прямо за столом одразу після того, як характерним звуком сповіщав, що поїв смачно і ситно.
Це був просто якийсь апокаліпсис. А остаточно переповнив Денис чашу мого терпіння, коли після діла витер інструмент об штору. І сказав, що це норм, що всі мужики так роблять.
Вранці милий поїхав на роботу, а я зібрала речі і на вантажному таксі – назад до батьків.
Отже, через два тижні спільного життя з чоловіком я подаю на розлучення. Назад мене ніякими пряниками не заженеш! Хоч і мої батьки, і свекри мене відмовляють, просять пожити і притертися, запевняють, що у всіх цей момент притирання був, а потім все налагодилося.
Але я не хочу нічого налагоджувати з Денисом! Всі мої почуття до нього зникли, як і не було, до того, ж я тепер взагалі майже впевнена, що не створена для спільного життя з іншою людиною! Тому розлучення – і крапка.
А як висновок хочу сказати: бачення моїх батьків докорінно невірно, і жити до весілля обов’язково потрібно, щоб переконатися в тому, що люди підходять одне одному, і щоб не сталося оце так, як у нас з Денисом, будь він неладний зі своїм звуками і шторою!
Спеціально для Ibilingua.com.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
