fbpx
життєві історії
Батьки вже довий час моталися між дачею та львівською квартирою. Та одного дня таки здались, і вирішили переїхати жити ближче до природи. Я вже на той час була заміжня. Батьки, щоб квартира не пустувала, віддали її Денису. Він здав її в оренду, а сам жив то в одної, то і іншої пасії. Ми з Романом, моїм чоловіком, також жили на орендованій, але коли дізналися, що Боженька благословив нас двійнятками, стали думати про кращі умови, і зателефонували батькам

Батьки вже довий час моталися між дачею та львівською квартирою. Та одного дня таки здались, і вирішили переїхати жити ближче до природи. Я вже на той час була заміжня. Батьки, щоб квартира не пустувала, віддали її Денису. Він здав її в оренду, а сам жив то в одної, то і іншої пасії. Ми з Романом, моїм чоловіком, також жили на орендованій, але коли дізналися, що Боженька благословив нас двійнятками, стали думати про кращі умови, і зателефонували батькам.

Наші із братом батьки доручили йому сімейну квартиру. Ми з чоловіком жили на орендованій, матеріальне становище дозволяло, батькам вже не хотілося мотатися між містом та дачею, і вони переїхали на жити ближче до природи. Денис здав квартиру батьків в оренду молодій сім’ї, сума оренди була не маленька, молодята сумлінно її виплачували, але, за договором, комунальні платежі мав здійснювати Денис.

Так тривало три роки. Потім я зрозуміла, що чекаю дитинку, а згодом лікарі нас ощасливили – двійнею! Ми зраділи, але тулитися вчотирьох в однокімнатній орендованій квартирці, погодьтеся, проблематично. Поговорили з Денисом, з батьками, всі сказали: “Без проблем, виселяйте мешканців, і заїжджайте самі”.

Виселяти мешканців по тривозі ми, звичайно, не стали, але попередили, що вони мають три місяці на пошуки нового житла. За час, що залишився до появи дитинки, планували зробити ремонт, і в’їхати в свіжу охайну квартиру.

Мешканці виявилися напрочуд пунктуальними та порядними, за тиждень до обумовленого терміну віддали нам ключі, подякували за все, і ми розпрощалися.

Поки крутилися з ремонтом, я особливо не вникала в рахунки з комуналки, але через кілька місяців, отримуючи платіжки, звернула увагу на космічні суми заборгованостей. Припускаючи якусь помилку, зробила звірки по паперах, але все було правильно. З моменту здачі квартири в оренду на особові рахунки постачальників послуг не було перераховано жодної гривні.

Електромережі взагалі збиралися відключати квартиру, тому з ними я розрахувалася прямо під час звіряння, розуміючи, що платити все одно доведеться, але сума зросте значно, тому що потрібно буде додати за підключення, пломбування та інші формальності.

Вийшовши від енергетиків, зателефонувала до Дениса. Він безтурботно відповів:

– Ну так, не платив, ти ж знаєш, річ молода, на все не вистачає!

– І хто тепер все оплачуватиме, нас уже мало від світла не відключили за несплату!

– Як хто, гадаю, ви, у мене грошей все одно немає, ти ж знаєш мою фінансову історію – всім винен. Хочеш, і ти ставай у чергу, постараюся якось віддати…

“Якось” мене не влаштовувало, ми з чоловіком поїхали до батьків на дачу і пояснили ситуацію. Три роки несплати виливались у круглу копійчину, а моєму улюбленому братику на все начхати, він живе біля чергової пасії, в її квартирі та за її рахунок. Вже не знаю, які такі особливі цінності вона в ньому знайшла, але поки що забезпечує дармоїда за повною програмою.

Батьки поохали, а потім батько, подумавши, сказав:

– Ось що, молодь, ви не засмучуйтесь, особливо ти, майбутня мамо, закінчуйте ремонт, частину боргів ми беремо на себе, а квартиру, щоб не було подальших розбіжностей, перепишемо на онуків, їм, я думаю, вона найпотрібніша. З Денисом я переговорю. Захоче – отримає заповіт на дачу, а квартири йому тепер не бачити, як своїх вух!

На тому й вирішили. Батько в мене колишній військовий, сказав – зробив, ще й Денисові таке “вуха прочистив”, що той почав регулярно їздити на дачу займатися сільським господарством. Видно, зацікавився чудово доглянутою ділянкою та будиночком поряд з річкою.

Відносини з Денисом у мене зараз не те, що ворожі, а просто ніякі. Зустрічаємось на спільних сімейних святах, але тісно, ​​як і раніше, не спілкуємось.

А ще – ми з Романом стали батьками двох дівчаток: Аліни і Карини, наші чудові “домовласники”, які ще не знають, що завдяки безладу їхнього рідного дядечка, вони вже мають дах над головою. Не було б щастя, то нещастя допомогло!

Хіба не так?

Що скажете з цього приводу?

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!