В мене є два брати. Старший живе у тому самому селищі, що й мама. Коли він одружився, батьки збудували їм чудовий будинок, зараз у нього двоє повнолітніх дітей. Коли брат і дружина конфліктують, дружина його виганяє, він приходить до мами, яка бігає навколо нього, метушиться, варить супчики, робить каву вранці.
Молодший брат також одружений, у нього є двоє дітей. Коли він приїжджає з міста, мама на них уже чекає, кімната приготовлена, постіль завжди свіжа. Невістка не робить вдома абсолютно нічого, навіть посуд не миє після себе. Я такого не розумію, а мама каже, що в неї ж діти. Дітям 8 та 6 років!
Мало того, що весь цей час мама готує на всіх, так ще й наготовляє їм їжі із собою, щоб вони, приїхавши з дороги (всього 75 км), не варили суп. І якщо мій старший брат дуже добрий і товариськийі, то молодший не думає ні про кого. Грубо поводиться не лише з мамою, а й із дружиною. Він працює начальником у будівельній галузі. Коли ми їдемо до мами, я заправляю його машину, і кілька разів мені довелося вийти дорогою і повернутися на маршрутці назад додому, вчинити так зі мною йому нічого не варто.
Я незаміжня, мені 41 рік, тому мама каже, що оскільки у мене своїх дітей немає, то я її ніколи не зрозумію. Мені її шкода, що вона дозволяє так із собою поводитися. Але найголовніше, що молодший брат вимагає від матері оформити заповіт на будинок на нього та його дітей, мотивуючи це тим, що у старшого великий двоповерховий будинок, я незаміжня і навряд чи коли вийду (це він сказала при мені), тому мені достатньо однокімнатної квартири.
Старший брат проти такого, каже, що треба ділити порівну на всіх. Будинок будувався великий, розрахований на всіх трьо дітей. Я бачу, що мама схиляється до того варіанта, який пропонує молодший брат.
Я сказала, що прийму будь-яке її рішення, їздитиму, допомагатиму, але якщо не дай боже що трапитися і їй потрібен буде догляд, я не заберу її в однокімнатну квартиру і не приїду доглядати її в чужий будинок. Нехай розраховує на сина та невістку.
Більше до цієї розмови ми не поверталися, не знаю, як вчинила мама, може вже й дарча написана. Я намагаюся їздити до мами, коли молодший брат не їде. Ми з ним спілкуємося, але стосунки напнуті.
Я дивлюся на це все і думаю, що може мені якраз пощастило, що я одна і я не маю таких дітей, як ми. Всім добра і миру.
Фото – спеціально для ibilingua.com.
Передрук без посилання на ibilingua.com забаронено.
