Батьки зробили так, що я тепер ніхто для своєї маленької дворічної донечки, наш зв’язок втрачено. Не такої допомоги і підтримки я від них чекала!
Моїй доньці Діанці майже два роки, але вона вже втрачена для мене, судячи з усього. Так вийшло, що її батько пішов від нас, коли їй було півроку, я залишилася сама з крихітною Діанкою. Ми жили на мою декретну допомогу і невеликі накопичення півтора роки. Аліменти з нього стягнути не виходить досі, а жити треба.
Тому недавно мені довелося вийти на роботу, тому що гроші майже закінчилися, а іншого варіанту, щоб нам прожити, немає. Батьки мені фінансово не допомагають, хоча і мають таку можливість. Натомість літають відпочивати з моєю дитиною.
Поки я на роботі, донечка у моїх батьків, за нею стежать і доглядають моя мама і моя бабуся.
Я дуже їм вдячна за допомогу, але наслідки плачевні. Всього за півроку маленька дитина вийшла з під контролю. Вона перетворилася на капризулю, яка тупцяє ногами, падає на підлогу, якщо їй щось не дають, накидається з кулачками на всіх, якщо не по її. З ранку до ночі – капризи, крики, показні сльози. Не хоче ходити на горщик, смокче соску, дивиться телевізор з ранку до ночі. Ось так вони з нею займаються! Зате місяць тому літали з нею відпочивати на море, мені навіть ніхто не запропонував!
Я пояснювала батькам, що не можна заохочувати всі її вимоги, що потрібна якась суворість, виховання, але марно. Вони дозволяють їй все! А я тепер перетворилася на небажану людину, бо я намагаюся її до чогось привчити, без сюсюкань.
Наприклад, сьогодні вранці я просто надягала їй шкарпетки, а вона, бачте, не захотіла, влаштувала цілу сцену, усі збіглися, почали її втішати. Діанка просто мене ігнорує або показує пальцем, що я її ображаю. Я сама вже вся в сльозах, тому що я не потрібна своїй дочці, вона мене ніби не любить зовсім.
Що робити, я не знаю. Мені прикро і сумно, що донечка, заради якоїя живу і стільки працюю, по суті, зростає некерованою і я їй не потрібна. Я дуже хочу забрати її додому і сама займатися її вихованням хоча б до трьох років, тому що в цьому віці закладається весь характер, але нам елементарно немає на що жити, тому маю праювати. Дивитися на все це неподобство без можливості змінити щось у мене теж немає сил. Я немов у пастці, з якої не знаю виходу.
Чекаю-не дочекаюся поки можна буде відвести Діанку в дитсадочок, але й тут вже зараз у нас починаються непорозуміння: і батьки, і бабуся проти, щоб донечка відвідувала дитячий заклад! Мовляв, є ми, навіщо ці соплі і все інше, піде за рік до школи. Ось і як мені з ними домовлятися?
Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook і залишайте свої коментарі!
