fbpx

– Бажання є величезне, – каже Антоніна Олексіївна, а часу вільного немає, ти ж знаєш, у мене дворічний онук Ігорко у дочки, а у сина – однорічна онука Віра. Я в суботу мотаюся до онука, у неділю – до Віронічки. З одного кінця мегаполісу в інший, а до вечора неділі додому до себе, тільки приготуватися до буднів і на роботу виходити

– Як вихідні пройшли – запитує у мене вранці в понеділок колега Антоніна Олексіївна, жінка передпенсійного віку, – чим займалися?

– Їздили з чоловіком на каток, накаталися від душі – відповідаю їй, – поки що зима не відступила потрібно скористатися нагодою.

– Як я теж хочу на ковзанах покататися, – відповідає Антоніна Олексіївна з неприкритим почуттям заздрості – не каталася вже більше двох сезонів, хоча дуже люблю цю справу – в дитинстві навіть ходила в секцію фігурного катання. На змагання їздила по країні.

– А чого ж ви так не сходите? Зараз цих ковзанок в кожному районі… – кажу їй, – було б бажання тільки піти.

– Бажання є величезне, – каже Антоніна Олексіївна, а часу вільного немає, ти ж знаєш, у мене дворічний онук Ігорко у дочки, а у сина – однорічна онука Віра. Я в суботу мотаюся до онука, у неділю – до Віронічки. З одного кінця мегаполісу в інший, а до вечора неділі додому до себе, тільки приготуватися до буднів і на роботу виходити.

– Зрозуміло, – співчутливо кажу їй, – але внуки то все одно в радість повинні бути, правильно?

– Звичайно в радість, – з великою посмішкою на обличчі вимовила бабуся, – інакше я б і не їздила. Ось ти сама поміркуй – скільки мороки – у мене на таксі грошей зайвих немає. А це на метро їхати з одного кінця міста, в інше, там ще й на електричці або на маршрутці. Зате приїжджаєш до онука – а він такий хлопчина шабутной веселий, відразу настрій піднімається і забуваєш про ці переїздах і про роботу – відразу добре на душі стає.

А потім до внучки приїжджаєш – а вона ще зовсім малюточка, там турбота потрібна око та око, погодувати, переодягнути, встежити – але в турботі і радість відчуваєш, не передати словами.

Коли бачиш, що рідні внуки радіють твоєму приходу, то і вся суєта побутова відразу забувається. Як і те забувається, що мотатися доводиться від однієї до другого – ось така я бабуся на два фронти.

Антоніна Олексіївна засміялася і в її очах простежувалися іскорки щастя бабусі, нехай поки що з невеликим досвідом, але дуже відповідальною і люблячої своїх внучат бабусі.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page