Березові гілки й клени кидали перші золоті листочки, малюючи на траві і лавках яскраво-жовті ажурні візерунки.
Він дістав щось із кишені, затиснув в долоні.
Потім встав з лави, схилився, іншою рукою бережно поправив беретик на її всипаній інієм сивини голові, прибрав сріблясту прядку волосся, що вибилася з-під шапочки.
Покректуючи, сів навпочіпки.
Вона мовчки дивилася на нього синіми, як небо, не побляклими, всупереч рокам, очима.
Нічого не питала, довіряла.
Як завжди.
Він, не відчуваючи втоми у скрипучих колінах, малював крейдою на асфальті дівчину в капелюшку, в ситцевій сукні в дрібну блакитну квіточку.
“У той день, коли я вперше побачив тебе, ти була вся усипана блакитними квіточками, вони випромінювали аромат чистоти, розливали навколо тебе, не дивлячись на осінь, весну, наповнювали повітря райдужним мерехтінням… Я вдихнув його, і не видихну вже ніколи… Пам’ятаєш його, той наш перший день? .. “
Вона пам’ятала, і коли вони йшли додому, у спокійний затишок своєї оселі, відчувала, як майорить дзвіночком і торкається її шкіри ситцева суккенка у дрібну блакитну квіточку… А навкруги дихала осінь.
Автор – Олена Мірошниченко
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
