Більше 10 років я допомагала своїм мамі фінансово, відмовляла багато в чому собі, адже думала, що їй не вистачає на життя. А виявилося нещодавно, що грошей у неї більше, ніж в нашій родині.
Нещодавно дізналася, що мама, якій я десять років допомагаю в збиток собі і своїй дочці, насправді досить багата людина і цілком би могла жити без моєї допомоги. На запитання, навіщо вона так чинила, я почула, що повинна їй, адже вона мене ростила.
Мама дійсно виховувала мене сама, я навіть не знаю, чи була вона колись заміжня. З бабусею, своєю мамою, вона мені не давала спілкуватися, оскільнки вони колись посварилися і мама трепетно зберігала свою образу. Тому тонкощі сімейного життя я не знала.
Я завжди відчувала себе винуватою перед матір’ю, адже якби мене не було, вона змогла б досягти набагато більшого. Мама цю думку в мені плекала, не забуваючи розповісти, що ось ці туфлі вона купила мені, хоча собі обновок не дозволяла вже давно, що вона йде на другу роботу, щоб прогодувати і одягнути мене.
Почуття провини росло і зміцнювалося в мені. Я намагалася зробити все, щоб мамине життя стало легшим. Працювати я пішла вже в п’ятнадцять років, щоб якось зняти з мами навантаження.
Після школи вступати навчатися не пішла, вважаючи це дорогим і неможливим для себе задоволенням. Мама такий вибір схвалила, сказавши заради пристойності, що освіту все-таки отримати треба буде у майбутньому. Я і сама знала, що треба, але тоді, коли я зможу забезпечити маму всім необхідним, адже я так їй повинна!
У 19 років я зустріла свого чоловіка Сергія і з’їхала до нього. Мама влаштувала з цього приводу цілу виставу, захлинаючись риданнями і картинно капаючи ліки в склянку води. Вона говорила, що я її кидаю, що мені немає діла до її потреб і проблем. А я плакала і обіцяла, що буду приходити і допомагати їй. Мама тільки гірко кивала.
Я їздила до неї через день, щоб прибрати, дізнатися про самопочуття, іноді привозила грошей. Чоловік не заперечував, хоча і переконував мене, що все це дивно і мати просто маніпулює моїми почуттями. Можливо, проживи ми довше, Сергій зміг би зняти шори з моїх очей, але коли мені був 21 рік, я овдовіла.
На той момент я чекала донечку, коли дізналася, що Сергія не стало, думала, що моє життя завершилося. Мама відразу сказала, що допомогти мені не зможе, їй самій потрібна допомога. Батьків у чоловіка не було, він був з дитбудинку. Добре, що не залишилися на вулиці, квартира Сергія стала моєю, оскільки інших родичів у нього не було.
Після народження дитинки я майже відразу зіткнулася з дикою нестачею грошей. Раніше я і сама працювала, і заначки чоловіка дуже допомогли, але все скінчилося. Я думала, що мама зможе посидіти з дочкою, щоб я могла йти працювати. Вона погодилася, але мені довелося її вмовляти.
Я вирішила, що переїду до мами, свою квартиру під оренду віддам і піду на роботу, цих грошей мало вистачити на нормальне життя.
Так минуло півроку, але потім мама стала скаржитися, що їй важко постійно перебувати в одній квартирі з дитиною, вона зовсім не може відпочити. Я попросила мешканців з’їхати і повернулася до себе.
Тепер перед роботою мені треба було завезти дитину мамі, а потім тільки їхати у справах. Це було складніше, але я вважала, що і так напружую маму, тому повинна погоджуватися на всі її умови.
Я щомісяця віддавала мамі мало не половину зарплати. Вона зітхала, що через внучку не може вийти на підробіток, а пенсії зараз такі маленькі. Я відчувала себе винуватою в тому, що мамі доводиться сидіти з моєю дитиною. Я б і більше віддала, але на решту грошей ми з дочкою і так жили, ледве зводячи кінці з кінцями, багато в чому відмовляючи собі.
Коли Даринці виповнилося півтора року, я віддала її в ясла, знявши з мами турботу про маленьку. Сама я почала ще більше працювати, як раз в цей період з’явилися якісь кар’єрні перспективи. Мені вдалося відучитися, досягти підвищення. Зарплата у мене зросла, але я, як і раніше, віддавала половину грошей мамі, адже поки вона сиділа з дитиною, вона так нервувала і втомлювалася, що просіло здоров’я.
Десять років ми жили в такому ритмі – я працюю, половину зарплати залишаю нам з дочкою, а половину віддаю мамі. З роками їй треба було все більше коштів на обстеження, ліки. Я хотіла відправити її в профільні санаторії кілька разів, але вона відмовлялася.
А потім я дізналася, що весь цей час, коли я відмовляла собі у всьому, віддаючи всі сили мамі і доньці, мама жила дуже навіть добре, здаючи в оренду дві квартири – своєї мами і своєї бабусі. Сама вона їздила не на обстеження, як вона говорила, а на відпочинок! У мене досі немає слів…
З’ясувалося це просто. Я змінила номер, і коли була у мами в гостях, хотіла відразу ввести їй в телефонну книжку. А там були відкриті світлини, де вона з якимись жінками свого віку лежить в шезлонгу біля води.
Погортавши далі, я побачила цю ж компанію в ресторані, на інших фото вони гуляють по якомусь місту, як мені здається, десь у Туреччині. Багато там було цікавих фотографій…
Я у відпустці нормальній не була жодного разу, ніде не їздила і не відпочивала з дитиною, бо не було такої можливості. Відпустку я або проводила в місті, займаючись справами вдома і з дитиною, або брала компенсацію, щоб було побільше грошей. Тому те, що побачила я, мене вразило. Тільки тиждень тому мама скаржилася, що в неї зовсім немає грошей, тому було б добре, якщо б я їй допомогла! І я допомогла, перевела їй 5 тисяч.
Мама не відпиралася і не виправдовувалася, вона взагалі не бачила нічого такого в цьому. Так, їздила відпочивати з подругами, і що такого? Можу собі дозволити, я заслужила. На запитання, а звідки гроші, мама розповіла про квартири. З усього виходило, що мамин щомісячний дохід перевищував мій. А я, наївна, їй ще гроші давала.
– Ти мені повинна, ти моя дочка, я тебе виростила. Тому ти зобов’язана мене утримувати! Чи є у мене інші джерела доходів, тебе не повинно хвилювати, це нічого не змінює – ти мені зобов’язана. Ось виросте твоя дочка, буде утримувати тебе. Та й після мене квартири залишаться, буде тобі підмога. А поки все нехай так і буде, адже ви з дочкою звикли жити на половину твоїх доходів.
Жити? Це називається – жити? Та ми з Даринкою на морі жодного разу не були і не пропили жодного разу комплексних вітамінів, бо у нас кожна копійка розписана.
І я не хочу так продовжувати. Я не хочу жити так, як вона, виїжджаючи на своїй дитині. Мені прикро, що я стільки всього пропустила в житті, намагаючись забезпечити маму, яка і без моєї допомоги прекрасно обходиться. А скільки всього я могла купити дочці, якби не віддавала матері половину зарплати!
Я мамі твердо сказала, що не буду більше їй допомагати грошима, мені вони потрібніші. Вона пригрозила залишити мене без спадщини. але це її справа. Зате я буду жити тут і зараз, а моя дочка Даринка нарешті буде отримувати все!
Маму я люблю, переривати спілкування не хочу, але її вчинків не розумію. Вона ж відтоді, а минуло пів року, жодного разу ні мені, ні онучці не подзвонила і в гості не заглянула. Що ж, значить, так і буде. А ми з Даринкою зараз в Карпатах відпочиваємо, тут я і вирішила написати сюди свою історію.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
