Більше року тому я вийшла з декрету, а Данилко пішов в садочок. Мене підвищили, заробітна плата теж стала суттєво більша, але й вимоги керівництва до мене зросли.
Здавалося б – все чудово. У будинку чисто, всі вихідні з дитиною, у будні вечорами малюємо, читаємо, танцюємо, просто бавимося й граємося. Так, пельмені не ліплю, голубці не верчу, але по суботах печу пироги. З мінусів – немає часу на себе: манікюр, стрижки-фарбування – все в режимі авралу.
Все це не подобається чоловіку й його мамі, яка переїхала рік тому з Херсонщини до нас. Я постійно відчуваю їхній осуд. який вони навіть не приховують. Їм незрозуміле моє прагнення присвячувати частину життя роботі.
Відразу скажу, я не трудоголік і не кар’єристка, просто у мене досить стабільна робота, що приносить непоганий дохід, а в такі часи, як зараз, це неймовірно цінно.
А ще мені подобається те, що я роблю і сприймаю роботу, як реальну можливість забезпечити своїй сім’ї краще майбутнє, про яке ми обоє з чоловіком мріємо: квартиру в хорошому районі, хорошу школу в майбутньому для дитини.
Щиро кажучи, я б і не працювала, а зайнялася чимось душевнішим, ну наприклад, давно хотіла стати інструктором з пілатеу, але зарплата чоловіка не дозволяє сидіти вдома і ще й виплачувати наш кредит за квартиру в новобудові.
Але чомусь при цьому всьому чоловік періодично мене “підпилює”, кілька разів між іншим в словах прослизнуло “мама-зозуля”, “мама-кар’єристка”.
Вчора попросила Ольгу Михайлівну посидіти ввечері з дитиною, оскільки я знала, що повернуся дуже пізно, а чоловік працює в нічну зміну.
І ось я повернулася близько 23.00, телевізор репетує, дитина некупана, не в піжамі, і свекруха: “Де можна ходити так пізно?” після мого уточнення, що з роботи я, а малому давно вже час спати, мама чоловіка іронічно додала: “І що ж це за робота така?”. Вечір зіпсований. Завіса.
Моя робота передбачає короткострокові відрядження на 1-3 дні по Україні й закордон 2-3 рази на місяць. Офіційно я можу відмовитись, оскільки дитині трохи менше 3-х років, і компанія моя це поважає. Але за такі відрядження додатково платять. І якщо об’єктивно, всі розуміють, що з відмовами я не зможу виконувати свої прямі обов’язки і досягати поставлених завдань.
Конкретних порад щодо моєї ситуації я не питаю. Але, можливо, хтось захоче просто поділитися своєю думкою. Як мені поєднати роботу й родину? Як вгодити всім домашнім? І куди б подіти свекруху, бо при ній чоловік почав мінятися не в кращу сторону?
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.