fbpx

Більше того, зараз би вони одне одного навіть не згадали. Але ж колись була між ними любов. Справжнісінька. Вони навіть одружилися. Але не витримали і трьох років разом. Тому що ніхто і ніколи не хотів поступатися. – Тобі що, так важко не розкидати шкарпетки?! – А тобі так важко їх підняти?

Вони їхали в одному вагоні метро і не пізнавали одне одного. Більше того, зараз би вони одне одного навіть не згадали.

Але ж колись була між ними любов. Справжнісінька. Вони навіть одружилися. Але не витримали і трьох років разом. Тому що ніхто і ніколи не хотів поступатися.

– Тобі що, так важко не розкидати шкарпетки?!

– А тобі так важко їх підняти?

– Чому я повинна піднімати чужі шкарпетки?

– Чому б і ні? Я і так багато працюю, щоб забезпечити тобі красиве життя!

Так вони кричали одне на одного. А всього-навсього треба було їй спокійно сказати:

– Милий, будь ласка, складай шкарпетки в кошик для білизни.

А йому просто встати і підняти їх з підлоги. Але вони так не вміли. Тому що «характер такий». Тому що не хотіли йти на компроміс, кожен мав перемогти.

Жити так було нестерпно, і вони розлучилися. Хоч і кохали. І продовжували мучити один одного. Він дізнавався, що у неї з’явився чоловік, телефонував їй, мучив себе і її.

– Ну що? Як він? Шкарпетки не кидає свої? Щаслива?

Вона зустрічала його з іншою і закатувала сцену. Одним словом, не могли вони одне без одного, але бути разом не виходило теж. Так пройшли кілька років.

І кожен знайшов такого умільця, який зміг вирізати з душі і пам’яті цю любов. Тільки йому сказали:

– Буде один побічний ефект: ви ніколи і нікого не зможетебільше полюбити.

– Дуже добре! – вигукнув він.

Прокинувся через п’ятнадцять хвилин після гіпнозу і вже не пам’ятав її. Наче ніколи не знав.

Їй сказали:

– Ти більше не полюбиш жодного чоловіка.

– Яке щастя!

Незабаром вона забула його, і її серце було вільне.

Минуло ще десять років…

Вони вийшли на одній станції метро і попрямували в різні боки. Кожен йшов до свого умільця. Кожен сказав.

– Я не можу більше жити без любові. Поверніть її.

– Це можна зробити. Але немає гарантії, що любов знову не буде болісна.

Він сказав:

– Я готовий до всього!

Вона сказала:

– Я згодна на все!

…Був вечір, і на вулиці було темно. Йшов м’який сніг, світили ліхтарі. Двоє людей, які колись любили одне одного, йшли по безлюдному тротуару.

Між ними залишалося двадцять метрів, коли вони одне одного побачили. Кожен здався іншому знайомим.

Ще через десять метрів вони сповільнили кроки. Згадали, звідки знають одне одного. Рвонулися, побігли, зіткнулися, обнялися і завмерли…

– Що ж ми наробили.

– Які ж ми дурні.

– Ти все така ж красива.

– А ти, як і раніше, стрункий і гарячий.

– Поки я жив сам, навчився прибирати шкарпетки.

– А я зрозуміла, що не так вже й важко їх підняти самій і покласти до кошика з білизною у ванній…

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page