fbpx
життєві історії
Біля контейнера я побачила знайому на вигляд жінку, яка збирає пластик і картон. А на ній – мою минулорічну, майже нову куртку з натуральним хутром на капюшоні! Ми її з села привезли, я її одягаю-взуваю, а потім в моїх речах безхатченки ходять! Ввечері у мене відбулася розмова з невісткою

У нас з чоловіком єдиний син Герман, ми живемо досить заможно. Свого часу продали будинки бабусь і дідусів в своїх селах, гроші вклали у трикімнатну квартиру в обласному центрі і започаткували свій невеличкий бізнес, хоча і держслужбовці. Але, як відомо, у нашій країні можливо все, якщо захотіти.

Герман мені дався важко, тому більше дітей ми не планували.

Ростили синочка, вкладалися в нього по максимуму, у Германа дві вищі освіти – юрист і політолог. У нього зараз своя нотаріальна фірма.

Якось, коли Германові було 24 роки, його запросив друг дитинства на весілля в те село, звідки мій чоловік.

Там Герман і зустрів Ауріку. Як ми опиралися його вибору! Ну не хотіли ми для синочка сільську дівчину, без належного рівня освіти. Ну про що їм розмовляти? До того ж, Ауріка з дуже бідної родини, батька у неї рано не стало, а мама все життя пропрацювали у шкільній бібліотеці.

Але син нас не послухав, заявив: кохаю і крапка. Згодом ми, правда, роздивилися, що дівчина скромна, весела, турбується про нашого сина і досить швидко адаптувалася у нашому колі.

Справили ми їм не велике, але дуже дороге весілля, поселили їх у місті в окремій двокімнатній квартирі, в яку вклалися, коли син ще підлітком був. Квартира в сусідній з нашим будинком новобудові.

Через два роки Ауріка народила нам онуків – двійнят Іванка і Настуню. Зараз їм вже по 4 роки, але невістка не працює, займається дітьми, їхнім розвитком і домашніми справами.

Тепер ближче до справи. Я звикла купувати собі дорогі вишукані речі, але не всі встигаю зносити, щось виходить з моди, щось просто чомусь перестає подобатися. От я в останні роки і віддала кілька речей Ауріці, адже ми схожі комплекцією, а в неї в гардеробі таких речей ніколи не було. Та і навіщо витрачатися, якщо я можу віддати? Краще гроші до чогось іншого пристосувати.

Віддала їй сукню гарну, два светри, пальто, шубку, шаплик і ще кілька речей.

Ауріка дякувала, але якось без захоплення. Ну, зрозуміло, їй, напевне, самій хотілося собі купити щось дороге, але навіщо, якщо є? Я і Герману так сказала: поки вона ще не працює, то нічого дуже витрачатися, а те, що віддаю я – дуже якісне і фірмове. Син погодився.

І ось кілька днів тому виходжу і я під’їзду, щоб їхати на роботу, і бачу біля контейнера знайому на вигляд жінку, яка збирає пластик і картон. А на ній – мою минулорічну, майже нову куртку з натуральним хутром на капюшоні!

Я зупинилася, наче вкопана. Втратила дар мови. Дивилася, як жіночка порсається в смітнику, дістає з відти пластикові пляшки, ящики… І це все – в моїй куртці! Дуже мені стало неприємно і образливо. Ми Ауріку з села привезли, я її одягаю-взуваю, а потім в моїх речах безхатченки ходять!

Ввечері у мене відбулася розмова з невісткою. Ауріка вибачилася і пояснила мені, що бачила ту жінку зимою по великому морозу біля тих же контейнерів у зовсім легенькому подраному пальті. Сказала, що спиталася у Германа, і той дав «добро». Ауріка зізналася, що їй мої речі не підходять за стилем, що вона любить свої дешевші, але зручні для неї. Чому ж брала? – поцікавилася я. Вона відповіла, що не насмілювалася відмовити мені.

Словом, все більш менш нормально, ми ж всі культурні люди, але осад у мене все одно лишився: чому не спиталася у мене, а просто взяла і віддала, ще й такій людині? Куртка дійсно дорога, а я все думала, чому не бучу в ній невістку зимою?.. А в ній он хто красується біля смітників! Не приємно, все ж таки…

Спеціально для видання Ibilingua.com.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page