fbpx
життєві історії
Біля обшарпаних дверей в квартиру, копошилися в пошуках ключа, маленька старенька. Вона вже була в тому віці, коли немає вже ніякого сенсу в поспіху, коли ти вже стаєш тягарем дітям, нехай вони відкрито і не висловлюють цього

Біля обшарпаних дверей в квартиру, копошилися в пошуках ключа, маленька старенька. Вона вже була в тому віці, коли немає вже ніякого сенсу в поспіху, коли ти вже стаєш тягарем дітям, нехай вони відкрито і не висловлюють цього.

У віці, коли ти все частіше думаєш про все, як про звільнення.

Повз з вигуками, вниз по сходах, пронеслася зграя молодих хлопців. Ось де вирувало життя. А для бабусі це було вже далеко в минулому.

А ось і ключ знайшовся. Не поспішаючи, ледве потрапляючи злегка тремтячими руками в замок, вона увійшла в квартиру.

– Мяу, – вийшла з кімнати, потягуючись, її улюблениця, з яскраво зеленими очима.

– Прийшла я, прийшла, – з любов в голосі відгукнулася господиня, – зараз обідати будемо, роздягнуся тільки.

Вона зняла своє стареньке пальтечко, взулась в домашні тапочки і човгає ходою вирушила на кухню.

– Ну що ти плутаєшся під ногами, так і впасти недовго, – розмовляла вона з кішкою. Дійшла до столу, поставила пакет з деякими продуктами, сіла на стілець і сльози тихо потекли з очей.

Кішка сіла навпроти господині і пильно подивилася в очі, ніби запитуючи причину.

– Важко мені вже жити, тягарем я всім стала. Ноги не ходять, плентаюся як стара кінь. Очі погано бачать, дрібниця не правильно відрахувала, стільки злості в очах продавця з’явилося, я шукаю, а руки більше трусяться, нічого не виходить. Ну навіщо я стільки живу? Заважаю тільки всім.

– Мяу, – відгукнулася співрозмовниця.

Бабуся дістала з пакетои корма, поклала в миску і знову сіла за стіл, навпроти вікна. Вона просиділа більше години, думаючи про молодість, про те як здавалося, що в старості то з нею нічого подібного не трапиться, і як здавалося, що старість так далеко, ніби її й не буде зовсім.

Вона подумки просила… Так-так, вона давно не боялася, а тільки чекала з кожним днем ​​все більше і більше. Вона думала про те, скільки злості і черствості в цьому світі, добра, звичайно, теж досить, але його дуже часто намагаються принизити, висміяти, оголосити слабкістю.

І тут вона згадала, як зовсім недавно, молодий хлопчина допоміг їй дійти з магазину додому, несучи її сумку, він так жваво розповідав про себе і з такою цікавістю слухав її.

А потім вона згадала, як сусідка їй спекла такий чарівний яблучний пиріг, а сантехнік пів року назад, допоміг налагодити ручку на двері, коли побачив, що вона зовсім скоро відвалиться.

Звісно! Добро є, воно всюди, потрібно тільки дати йому дорогу. Дати можливість проявити себе, а чиїми руками, це вже не важливо.

В кожній людині є його паросток, просто потрібно докласти трохи зусиль, щоб він проріс.

А для цього потрібні сили. Вона мовчки побажала всім людям подолати свою слабкість і стати хоч трішки сильнішими. Глибоко зітхнула, посміхнулася і пішла ставити чайник. У неї ще залишився шматочок смачного яблучного пирога.

Фото ілюстративне з вільних джерел.

facebook