fbpx

Ближче до зими мама відвідала дорослу дочку, яка живе в іншому місті, і ахнула. Спочатку від радості, потім від суміші подиву і переляку. Ну, а чого ненька хотіла? Мама не стала слухати виправдання, жорстоко роздавши сусідам привезені гостинці: домашній окіст, божественні пиріжки з квасолею та м’ясом, три банки полуничного варення

…Не знаю, як це сталося. Ближче до зими мама відвідала дорослу дочку, яка живе в іншому місті, і ахнула. Спочатку від радості, потім від суміші подиву і переляку: донька виросла. Шкода, не вгору, а вшир… Ну, а чого ненька хотіла: в мене сидяча робота, малорухливий спосіб життя, раціон з напівфабрикатів, хвилювання на роботі цій.

Мама не стала слухати виправдання, жорстоко роздавши сусідам привезені гостинці: домашній окіст, божественні пиріжки з квасолею та м’ясом, три банки полуничного варення. Мій «трофей» склали квашена капуста і баночка маринованих грибів. Ось навіщо дражнити дитину частуванням, щоб замість бенкету горою відправити прямо на ваги?

– Плюс вісім кіло до норми, – нарочито бадьоро сказала дочка.

– Жах, – підрізала крила мама. – Невже ти по одягу не помітила?

– Я думала, речі від прання сіли, –  вигадала донечка.

– А шанувальники, залицяльники у тебе є? – насупилася мама.

– Є. Один, – я вирішила «зарахувати» незграбні загравання літнього колеги.

– А повинно бути навпаки, – мама склала руки на грудях, – мінімум вісім шанувальників і один зайвий кіло – в області декольте. Давай-но, доню, приводь себе в божеський вигляд. Адже, знаєш, я добра тобі бажаю.

Саме з гуманних міркувань вона нагодувала мене вечерею з капусти і кефіру: шлях краси і стрункості стартував тернисто і голодно.

* * *

Фітнес-зал після робочого дня – це не страшно, думала я в роздягальні, а корисно і правильно. Побачила відображення в дзеркалі: футболка-балахон, сірі треники «на виріст», «безстатеві» кросівки. Пригнічена моєю пишністю, панночка-інструктор запропонувала на вибір велотренажер і бігову доріжку. Довелося півгодини крокувати поруч з чоловіком в таких же об’ємних футболці і штанях. З боку ми виглядали як два дебелих близнюка, що наполегливо йдуть до мети. «Брат», перемагаючи задишку, сказав:

– Я Микола, ходжу вже два місяці. Вас бачу вперше.

– Я Віка. Вперше тут, сподіваюся продовжити відвідування.

Не тренування, а засідання клубу анонімних невдах якесь.

… – І запам’ятайте: після тренування на вечерю щось дуже легке! Несолодкий чай з пісним сиром або шматочок відвареної риби з капустяним салатом. До Нового року будете красунями! – бадьорить нас тренерка.

«Угу. І навіть Микола», – посміхнулася я і почимчикувала в листопадову імлу. Судячи з настрою інструкторки, в Новорічну ніч нас, змінених до невпізнання, принесуть в жертву якомусь дракону-естету. Як, ну як можна вимотуватися на тренажерах – і знімати напругу мізерним салатом? Хіба реально пережити похмуру осінь на чаї без цукру?.. Заснула я голодним тривожним сном.

* * *

– А ти почни бігати вранці, – прирекла на додаткові муки колега Сафронова. – Подвійний удар по вазі і заряд бадьорості на весь день.

Вона відправила в рот цукерку (третю!) і легенько зістрибнула з мого столу на підлогу. Бувають же люди з дивовижним метаболізмом: їдять на забій і зберігають балетну форму. Але щодо ранкових пробіжок – ідея!

Все одно я «жайворонок», з шостої ранку на ногах, до початку робочого дня можу домчати до китайського кордону і назад. Шкода лише, що в таку рань на вулиці темно, доведеться перебіжками шастати по стадіону від ліхтаря до ліхтаря…

Я це зробила! Зараз, тільки доповзу з коридору в кімнату і розшнурую кросівки…

Через пару годин розповідала колегам, у наскільки комічних обставинах відбулася перша пробіжка. Справа в тому, що синхронно зі мною прибув собачник. Пес – страж і мисливець – запідозрив недобре, побачивши об’єкт, який метушливо біжить. Рвонув з повідка і… Спочатку я встала, як укопана, а через секунду виявила, що вишу на турніку і скляна від страху. Господар звірюги врятував спортсменку, посадивши добермана на поводок… Два кола я бігала, пильно стежачи боковим зором за псом: той не зводив з мене очей, явно задумуючи довести розпочате до кінця.

– Ви вже вибачте великодушно, – добродушно віщав собаковласник, коли я розминалася біля турніка, – Рекс молодий і дурний, але він виправиться. А ви щоранку будете бігати?

Хотіла відповісти: «Поки вранці сутінки – щоранку», але поглянувши на Рекса передумала: «Сподіваюся».

– А мене Рома звуть. Тобто Роман, – сказав наставник Рекса і простягнув руку.

– Віка. Тобто Вікторія, – відповіла я на рукостискання.

…Отямилася через півгодини: новий приятель кумедно розповідав, як Рекс, будучи собачим немовлям, зжував весь арсенал взуття в будинку. Коли за чергові боти його наздоганяла відплата, Рекс дзвінко гавкав і демонстрував неприязнь до всього сущого.

– Загалом, саме тому сьогодні я запізнилася на роботу. Зате в п’ятницю ввечері йду на побачення, – підсумувала я розповідь.

– На побачення з Рексом підете? – уточнила єхидна Сафронова. – По стадіону кола намотувати? Дивись, до Нового року не те що схуднеш, а в тінь перетворишся!

І утробно зареготала. Дивно неприємна ця Сафронова. Здається, вона розповніла – є в світі справедливість!

* * *

– Не чекав, що прийдете! – Микола від ентузіазму ледь не відривав педалі велотренажера. – Думав, після першого тренування назавжди підете зі спорту!

– Не сподівайтеся, все тільки починається, – відпустила пихкаючому Миколі променисту посмішку. Зараз готова розцілувати весь світ: мінус півтора кіло на вагах. І це всього за 10 днів! А до п’ятничного побачення встигну скинути ще півкіло!

Після бігової доріжки «каталася» на велотренажері, гребла умовними веслами, тягати гантелі, качала прес. І все з вітерцем, з гумором!.. Стурбована інструктор неправильно витлумачила гарячковий блиск в очах і втришия прогнала мене додому, призначивши в поводирі Миколу.

– Ви дуже цілеспрямована дівчина, Віко! – ухиляючись від по-справжньому зимового вітру захоплювався провідник.

– Так, сама не очікувала, – погоджувалася я. – Погано ми себе знаємо, Коля! У кожного з нас тяга до перемоги в жилах!..

* * *

Три дні не виходила на пробіжки. Куди там, і на вулицю носа не потикала. Навіть лікаря довелося додому викликати. Симптоми – не позаздриш: ломота в тілі, боляче ковтати і нежить струмком. Лікарка скрушно співчувала: «Де ж вас так протягло?» Не зізналася, що після тренування поверталася нарозхрист і без шапки: серце від радості співало, хотілося вітру в обличчя!..

«Ніяких фізичних навантажень! – пригрозила на прощання лікар. – Спокій, рясне тепле пиття, вітамін С і лікарняний до понеділка!» Все одно потихеньку віджималася від ліжка і присідала поруч з диваном. А як бути з сьогоднішнім побаченням і добермановласником Романом? Адже ми навіть телефонами не обмінялися, домовилися зустрітися на зупинці… Але шльопати туди з червоними запаленими ніздрями і взагалі в очманілому вигляді – ні-ні. Ех, спорт, ти не тільки об’єднуєш душі, а й калічиш долі…

* * *

ЄС! Я знову в строю! Сьогодні виходжу на роботу, а на годиннику 6.15 ранку – вирушаю на пробіжку.

Сподіваюся, Роман теж прийде, все поясню щодо «прогулу» в п’ятницю.

…Його не було. Ні Романа, ні добермана – ось така сумна поезія. Зате були три дужих молодці смаглявої зовнішності: думаю, трудяться на ниві облагородження житла ремонтом. Хлопці бігали в високих черевиках і плямистих штанях. Оскільки стадіон круглий, наша спільна пробіжка виглядала неоднозначно: або я переслідую трьох бігунів, або вони мене. Можливо, Роман спостерігав здалеку і вирішив не заважати моїй «популярності» у шанувальників здорового способу життя.

Сафронова зовсім не розтовстіла: виявляється, їй скоро в декретну відпустку. Яка зухвалість! У одних побачення зриваються, а інші насолоджуються стабільним особистим життям!

Увечері виявила мінус чотири кіло від колишніх показників. Мораль: спорт не потрібен, набагато ефективніші амурні переживання, легке ГРЗ і обурлива поведінка Сафронової.

Щосили крутила педалі, коли в дверях виник Микола: запізнився на тренування… Слухайте, у нього що, теж негаразди в особистому і застуда? Дивно пострункішав і погарнішав, і джинси сидять добре, і яскраво-синій пуховик.

З роздягальні перетворений бодібілдер вийшов в новому спортивному костюмі. Якщо далі так піде, доведеться забути Романа і полюбити Миколу: він без злого пса і однодумець.

* * *

За вікном знову сніг, який день заметіль. Стою, м’яко кажучи, спиною до колективу і радію сніжинкам.

Попутно обмацую совю підтягнуту фігуру. Ось ребра – ого, скільки їх! У віконному склі відбивається обличчя – загострилися вилиці, точений ніс.

Швидше б мама приїжджала: за півтора місяці дочка скинула не вісім, а вісім з половиною кіло! А шанувальників не додалося: віроломний Микола покращав до непристойності і завів роман з тренершою. На пробіжки більше не виходжу, бо двірник не прибирає стадіон, а гарцювати потемки по заметах вміють тільки порушники державного кордону.

…На тренуванні похмуро «гребу» тренажерними веслами і кидаю погляди в бік шведської стінки. Там спокусливо задирає ноги в розтяжці інструкторка і регоче над жартами атлета Миколи. Як їй вдається все поєднувати?..

Додому йду через стадіон: заметіль вляглася, в світлі ліхтарів розгулюють собачники з вихованцями. І не встигаю знову зажуритися про свою важку долю, як під ноги викочується гавкаюча грудка: Рекс! Нахабна собача морда посміхається і тицяє носом у коліна – невже впізнав?

– Рекс, красень, не замерз? – кричу я. – А де твій господар?

– Я тут, – лунає за спиною сухе вітання. – Здрастуйте, Віка. Давно вас не було видно.

…Як дивно і кумедно виходить часом! Накрутив себе до межі, придумаєш найсумніший фінал, а розставляє все по місцях одна лише фраза: «Коли ти не прийшла на побачення, я подумав, що не подобаюся тобі. Тому що неспортивний і худий. Тепер ходжу в спортзал, штанги тягаю».

Наступного тижня разом йдемо на запис. Як «куди?» – в басейн, звичайно. Попереду зима, потрібні фізичні навантаження, сонце, повітря і вода. А поки бігаю вранці: Рекс за мною, я від нього, Ромка за нами…

Автор: Наталя Гребньова

Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook і залишайте свої коментарі!

You cannot copy content of this page