Я — дуже поступлива і добра людина. Може, мене так виховали, може, сама такою виросла. Звикла допомагати всім, хто попросить допомоги. Навіть якщо ця допомога мені не вигідна, або торкається мого особистого часу та іншого.
Років у 12 я познайомилася з однією дівчинкою – Настею. Спочатку ми разом гуляли, потім почали розмовляти на більш менш серйозні теми, зрештою зрозуміли, що дорожче і ближче, ніж ми є один одному — у нас нікого і немає. І стали триматися один за одного ще міцніше.
Наша дружба тільки міцнішала рік за роком. Ми проходили нові труднощі, я Настю намагалася підтримувати у всьому. У будь-яких конфліктах ставала її бік, навіть якщо не була права, навіть якщо вважала зовсім інакше.
Ближче й рідніше за людину, ніж вона в мене й не було. Намагалася зробити так, щоб їй було комфортно дружити зі мною. Ніхто мені не пояснив, що дружба це вибір обох, коли взаємна допомога, а не в одні ворота.
Коли нам залишився рік до нашого повноліття, Настя раптом почала чомусь змінюватися. Як не важко здогадатися, змінюватися вона почала не зовсім на краще.
Спочатку вона стала не дуже добре ставитися до мене. Могла десь нагрубити, сильно запізнитися (хоча раніше взагалі не запізнювалася). З кожним днем наші стосунки ставали дедалі гіршими.
Піком її зухвалої поведінки стало те, що вона переманила увагу хлопця, який мені подобався. Зрештою, вона почала з ним зустрічатися, добивши його своїм натиском, а куди було ще подітися бідному хлопцю? Але я не тримала на них образи.
На цьому її страшна поведінка не виправилася. Ну і зрештою мені довелося з нею поговорити, і пояснити всі речі, які мене не влаштовували. Вона начебто погодилася і насправді почала змінюватися.
Далі ми закінчили університет і влаштувалися на роботу. Незважаючи на те, що я мав найбільш щільний графік роботи, я знаходила час, щоб заїхати до неї. Або мчала до Насті за першим покликом. “Я ж подруга!” — гордо нагадувала я собі.
Одного разу сталася маленька неприємність. Нічого серйозного – просто у мене зламався телефон, а новий я змогла б купити лише за кілька днів.
Це був перший випадок, коли я попросила щось у Насті. Тим більше, я попросила старий, кнопковий із чорно-білим екраном.
На моє прохання віддати мені на якийсь час телефон, Настя зам’ялася і сказала, що подумає. Того ж дня, надвечір, вона зателефонувала мені і оголосила, що так мені його не віддасть. Максимум вона готова мені його продати. Такого нахабства я від неї не очікувала. Але стерпіла і тоді. Досі дивуюся сама собі, чому я її терпіла і чекала, ніби вона має помінятися.
Про цей неприємний випадок я вже давно забула. Через брак часу, з Настею ми вже спілкувалися не так часто. Але все ж таки залишалися найкращими подругами.
З того часу минуло 2 роки. За цей час я познайомилася з цікавою молодою людиною. І за якого незабаром збиралася вийти заміж. У свідка я собі обрала, звичайно, Настю.
О 5-й ранку в день мого весілля мені дзвонить Настя. Сказала, що в неї цієї ночі не стало дідуся, якого вона дуже любила. Я висловила свої співчуття, трохи підтримала її. Сказала, що якщо їй зовсім погано, то на весілля вона може не приходити – я все зрозумію і не ображусь.
На весілля Настя таки прийшла. Все йшло добре, поки ми не поїхали до ресторану, продовжувати святкувати захід. Настя там поводилася зухвало, плакала через дідуся. По-різному перетягувала увагу гостей на себе.
Тости у неї були відповідні, наприклад, «піднімемо келих, за тих, хто живий і таке інше. Зрештою, гості поступово стали перемикати свою увагу на неї. Зрештою, навіть моя мама сиділа поруч із Настею, гладила її, заспокоювала та підбадьорювала.
Як результат – подруга прийшла до мене, щоби поплакатися. Моє весілля зіпсоване. А я зла на всіх. Родичі кажуть, що якщо мені така важлива добре відіграна весілля, то можна цю справу повторити.
А в мене немає ні сил, ні бажання, ні коштів знову закочувати таке свято. Ах, так. Родичі тепер мене ще вважають змією. А хіба я не мала права на гарне весілля? Гроші, на які ми з чоловіком накопичували протягом кількох місяців.
Та й хто давав комусь право це весілля псувати. Дуже шкодую, що не перервала спілкування з Настею раніше.
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
