Богдан з надією в очах запитав свою дружину:
– Соломійко, Настя зібралася на заробітки їхати, просить взяти пожити до себе Стефу.
– Богдане, ні, у нас же свій син маленький, — обурено відповіла Соломія чоловікові.
Соломія з Богданом одружилися три роки тому, у нього це другий шлюб, у першому шлюбі має доньку — Стефанію. Дівчинка ніби хороша, щоб чоловік іноді приводив її в гості, вона не заперечувала, але щоб ось так пожити – це вже не в які ворота не лізе. А Настя, його перша дружина, взагалі дивна, як це виїхати від дочки, вона ж мати.
– І надовго вона збирається їхати?
– На півроку, — відповів Богдан, опустивши погляд.
– На скільки? Як це? Чому так довго? – Соломію навіть кинуло в жар, – на півроку покинути доньку?
– Розумієш, Настя ж перекладач, ось вона й хоче поїхати на літній період кудись за кордон до готелю – адміністратором, там хороші гроші запропонували. Каже, надоїло тут на копійки жити, та й Стефа велика вже, їй шість років, допомагатиме тобі з Захарчиком.
– То ти вже погодився?
– Вона так умовляла мене, та й я батько.
– Звичайно, тобі що, що ти на роботу підеш, а мені тут із двома дітьми сиди. А Настя твоя заміж вискочить там за іноземця і не повернеться. Кине Стефу на нас зовсім.
– Та ні, що ти. І не моя вона вже давно, ти моя,— сказав Богдан і цмокнув Соломію в щоку.
Соломія засопіла, та що ж це таке, і так їй важко з Захаркою, він тільки почав ходити, скрізь усе хапає, біжить, потрібно постійно стежити за ним, а ще прання, приготування.
Богдан любив свою дочку, часто ходив із нею до парку, у зоопарк, подарунки дарував, із садка забирав. Але так, щоб до себе жити привезти, ніколи розмови не було.
За тиждень Богдан привів сумну Стефу. Раніше Соломії з дівчинкою близько не доводилося спілкуватися, тільки так зрідка перетиналися. Дівчинка виглядала трохи розгубленою, було видно, що вона почувається не у своїй тарілці.
– Доброго дня, Стефо, ходімо, я покажу тобі, де ти спатимеш.
Дівчинка слухняно пішла слідом.
У Соломії з Богданом була трикімнатна квартира, в одній кімнаті – дитяча, в іншій – спальня господарів, а в третій – вітальня. У дитячій Захар поки не спав, жінцібуло зручніше, щоб він спав з ними в спальні. Тому Стефа поки що житиме в дитячій, їй буде там зручно.
Минув тиждень, як донька Богдана жила з ними, це була дуже тиха дівчинка, вона весь час майже проводила в кімнаті, виходила тільки поїсти. Соломія якось теж не намагалася спілкуватися з дівчинкою, та й ніколи їй було, вона весь час була із сином.
Якось поки Захар спав, вона вирішила сходити в магазин. Соломія зайшла до найближчого супермаркету, набрала продуктів, а на касі виявилася несподівано велика черга. Соломія почала хвилюватися, раптом син прокинеться і плакатиме. Вона зайшла до квартири і поклала пакети на кухні, прислухаючись.
– Тихо-тихо, маленький, – шепотіла Стефа, – не плач.
Соломія тихенько зайшла і стала в дверях.
– Зараз твоя мама прийде.
Захар прокинувся і сидів у ліжку.
— Який ти гарненький, а знаєш, що ти мій брат? — тихо запитала дівчинка. — Може, ти мене любитимеш, а я про тебе дбатиму, бо ніхто мене не любить, мама поїхала, покинула, а татові ніколи, а ще він живе з тобою, а тітка Соломія не помічає мене зовсім, як ніби мене нема. Я зовсім нікому не потрібна, — шепотіла тихенько дівчинка, потім тихенько почала схлипувати.
У Соломії защеміло всередині, та що ж це вона, адже це дитина, дійсно треба більше уваги приділяти Стефі.
Соломія тихенько відійшла і грюкнула вхідними дверима, наче тільки прийшла.
– Стефочко, – крикнула вона, – підійди, допоможи мені з продуктами. А що в тебе очі червоні, щось трапилося?
– Ні, тітко Соломіє, все добре, Захарчик прокинувся я з ним розмовляла, щоб він не плакав, ви не проти?
– Звичайно ні, ти молодець, – Стефа посміхнулася, ось перший крок зроблено, подумала Соломія.
– Що мені сьогодні на вечерю приготувати? Стефо, що ти любиш?
– Я люблю пюре з котлеткою! І млинці зі згущеним молоком, – сказала дівчинка і облизнула губки, – ви правда, приготуйте те, що я люблю?
– Так, чому б і ні, звичайно, якщо ти доглянеш Захарчика, поки я готую, а потім підемо на дитячий майданчик. Добре?
– Звичайно.
Стефа виявилася чудовою помічницею, Соломії стало навіть трохи легше з малим. Дівчинка гралася з ним, а той був просто щасливий, йому явно подобалося зі Стефою, так не реготав він навіть з мамою.
Півроку пролетіло швидко. Соломія щиро полюбила дівчинку.
Майже рівно за півроку Анастасія повернулася і одразу приїхала по дочку.
– Здрастуйте, – привіталася Настя і простягла Соломії тортик, – давайте чай поп’ємо, Стефа сказала мені, що їй було дуже добре у вас, і я вирішила прийти подякувати тобі. Соломіє.
– Стефа дуже гарна дівчинка, тобі Анастасія пощастило з дочкою. І вона дуже потребує матері, ти ж розумієш, як важко їй було спочатку.
– Так, це точно, тільки вдалині від неї я це зрозуміла, як же я сильно сумувала, вибач, що залишила її ось так на тебе. Більше я точно нікуди не зберусь. Тут шукатиму хорошу роботу.
Стефанія зібрала речі і, здавалося, не хотіла йти, хоча за мамою скучила. це було відразу видно, вона сиділа весь час біля матері і трималася за неї.
– Стефочко, ти можеш завжди приходити до нас, коли захочеш. Ми на тебе чекатимемо, і Захарчик так прив’язався до тебе, що тепер я не знаю як без тебе впораюся! – Сказала Соломія і тепло посміхнулася дівчинці.
Потім усі обнялися та попрощалися.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, Ibilingua.com.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
