Богданці важко було змиритися з тим, що братерською любов’ю потрібно ділитися, адже ті знайшли свої половинки і один за одним одружилися. – Ви в мене такі статні, хіба не було в селі кращих дівчат, що ви таких нечепур собі в жінки взяли? – Брати мовчали, а ось невістки вирішили провчити Богданку, вже занадто вона лізла в їх особисте життя
Два брата, Валерій і Сергій – були ще малі, але вже по них було видно, що пішли вони в батьківську породу. Міцні, рослі, чорняві, майбутні богатирі. Гордість батька і щастя матері. А тут нова радість прийшла, Господь обдарував донечкою – Богданкою назвали.
Батьки в ній душі не чули, а брати просто обожнювали. Жили вони в маленькому селищі пригрівшись біля підніжжя гір, вся дітвора тут знала, що Богданку краще не чіпати, брати тут же прибігали на її захист.
Валерій і Сергійко завжди були її вірними охоронцями, що і говорити. молодшенька цим користувалася, іноді прикриваючи ними свої дитячі пустощі. Швидко росли діти, тяглися до неба і сонця, як молоді яблуньки, що посадив їх батько навколо будинку.
Валерій і Сергій стали справжніми богатирями ні ростом, ні силою не образила їх природа. Почали брати на дівок задивлятися, старшому Валерію, запала в душу скромна і мила Оксанка. Ось тільки сестра його вибір не схвалила: “Не скромна вона зовсім, – говорила Богданка, – а собі на умі, а в тихому болоті чорти водяться, що в ній знайшов? Ні краси в ній особливої немає і розуму схоже теж!”
“Мала ще міркувати про це”. – посміхнувся Валерій і незабаром зіграли весілля.
Богданка важко переживала одруження брата, ревнувала його сильно. Раніше вся увага була лише до неї, а тепер з’явилася ця Оксана! А між тим, сама Богданка підросла і стала досить привабливою дівчиною, але лише зовні. Характер у неї був важкий, ніколи і нічим не була задоволена, примхливий вираз не сходив з її обличчя.
А Оксані діставалося від неї по повній. Приходила вона в гості до брата і по всіх кутках заглядала, під кожну кришку свого носа сунула: “А каша що так дивно пахне? – запитувала вона, – ой ходімо краще до двору тут дихати нічим, пилюка одна!”
А тут і Сергій свататися зібрався, до реготухи Тамари. Для Богдани це було нестерпно. “З глузду з’їхав! – кричала вона, – ніби дівок на селі мало! У неї вітер у голові свище, ось вона обвінчає тебе гіллястими рогами і згадаєш мої слова!”
Але брат не послухав її промов і обвінчався з Тамарою. Тепер Богдана приходила щодня і до них. З порога невдоволено кривилася і починалося: “А чого ти, Тамарко, не розчісуєшся чи що, чи модно зараз гніздо вороняче на голові носити? Темно як у вас, напевно через вікна брудні… А це ти грінки смажиш, а я поки по вулиці йшла, відчула і подумала хтось баню топить, чобітьми старими…”
Тамара будучи по натурі веселою, намагалася перевести все в жарт, але це не допомагало. Зовиця від цього ставала лише злішою, скаржитися Сергію марно, той лише відмахувався. Пішла Тамара до Оксани, так мовляв і так, потрібно щось робити. А Оксана сидить, качає дитину і плаче: “Приходила Богданка, дивилася, дивилася на малюка і очі у нього не в нас і волоссячко не те і не схожий взагалі, а потім і зовсім заявила, що на Михайла з сусідньої вулиці схожий, ніби й жартом, а як прикро.Поскаржилася Валері, а той лише рукою махнув!”
Сіли дівки і задумалися, що ж з зовицею робити, адже не дасть жити нормально. “Заміж їй потрібно, може тоді відстане”. – сказала Тамара.
“Та хто її візьме!” – відгукнулася Оксана. І правда, не дивлячись на те, що природа Богдану не образила, чоловіча стать обходила її стороною, аж надто вона сварлива і в підсумку загрожувало їй залишитися в дівках.
“Потрібно знайти їй нареченого” – – сказала Тамара.
“Ага і з якого – небудь села далекого”. – погодилася Оксанка.
На ярмарку Тамара побачила свого знайомого Івана. Підійшовши до нього вона заговорила: “Привіт, Іване! Ти не повіриш, тільки недавно про тебе з моєю зовицею говорили. Вона все розпитувала мене про тебе!”
Той здивувався: “Та ми начебто ледь знайомі з нею…”
“Ось знаєш, так буває у нас, у дівчат, – посміхнулася Тамара, – побачимо хлопця разок і западе в душу. А ти подумай Іване, Богдана хороша, а майстриня яка, а господиня”
Загалом заливалася Тамара солов’єм про численні достоїнства зовиці. А вдома, коли Богдана не забарилася з’явитися з візитом, то і їй прожужжала всі вуха: “Уявляєш, йду я і раптом хтось за руку мене хватає! А це Іванко з сусіднього села і давай мене про тебе розпитувати, а я дивлюся на нього і бачу – закохався хлопець”.
Богданка слухала і щоки її рожевіли, ніколи ніхто її персоною не цікавився, а тут – Іван, вона смутно пам’ятала його, начебто симпатичний хлопець.
Що й казати, Тамара дівка хитрюща, зуміла розпалити в Богданки і Іван взаємний інтерес. І план її увінчався успіхом, молоді одружилися і переїхала зовиця жити в сусіднє село. А невістки її зажили спокійно в злагоді зі своїми чоловіками.
Час минув і приїхала Богдана відвідати своїх рідних. Сіла вона в сторонку з невістками пошепотітися: “Ви не уявляєте, – округливши очі промовила вона, – яка мати у мого Іванка! Припреться і давай все винюхувати і білизну я погано випрала і моркву не так ріжу! Сидить і виглядає по кутах павутину, що ви смієтеся? Я правду кажу, бувають же такі люди!”
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
