Борщ вже настоювався, а я доліплювала вареники з капустою, як в двері подзвонили. Побачивши зятя з опущеною головою, щось всередині зойкнуло. Я посадила за стіл, та поставила перед ним тарілку. Максим не став зволікати, а відразу ж взявся розказувати правду. Наступного дня в мене була серйозна розмова з дочкою.
Ольга Петрівна приготувала свіжий борщ, замісила тісто для вареників. Вона так робила щотижня, щоб їжі було на кілька днів одразу, та й якщо дочка із зятем прийде, то щоб було що передати своїм онукам. Жінка саме доліплювала вареники, як хтось задзвонив у двері. В голові тут же промайнуло — хто ж це може бути? Відчинивши двері, жінка побачила свого зятя, Максима.
Ніби її дочка, Таня, не телефонувала, не попереджала, що гості будуть. Максим привітався і швидко зайшов у квартиру. На вулиці захурделило, морозяка ще той.
Ольга Петрівна відразу налила зятю чаю, щоб той зігрівся. Максим їй завжди подобався. Дочку її любив, гроші в будинок приносив, хай і не великі, та й дочку неймовірно любив. Звичок шкідливих теж ніяких не було у Максима, з роботи завжди біг додому, час з дочкою та дружиною проводив. Просто ідеальний зять, батько та чоловік.
Максим сів за стіл і почав розмову перший.
– Ольго Петрівно, ви ж знаєте, що ви мені просто як рідна мати. Я вас дуже люблю. Та й сім’ю свою просто обожнюю, але останнім часом між мною та вашою дочкою постійні конфлікти. Я вже як тільки не намагався порозумітися з нею, запевнити, що все в нас буде добре, а вона все одно незадоволена. – Промовив на одному зітханні Максим і відпив трохи чаю.
– Тож у чому справа взагалі? Я не зрозумію. У вас же з Тетяною все було гаразд?
– Було все добре, так. Але останнім часом у Тетяни нові подруги, які мають багатих чоловіків. Ті ходять у шубах норкових, діаманти на пальцях. Ось і Тетяна так жити хоче, звинувачує мене, що через мене вона не може жити так, як її подруги. А я зі шкіри лізу, щоб дати їй все, що вона хоче. – Опустив погляд Максим. Ольга Петрівна тим часом начерпнула йому борщу та запевнила, що з дочкою поговорить. Мовляв, просто Тетяна на нервах була.
За тиждень Ольга Петрівна прийшла в гості до дочки і почала розмову.
– Ну що, Тетянко, як у вас справи сімейні? Не сперечаєтесь? – Тетяна відразу засмутилася.
– Я так розумію, Максим до тебе приходив, скаржився. Ні, щоб удвох проблеми вирішувати. – Різко сказала дочка.
– А що такого? Він хвилюється просто, тебе з дочкою любить, хоче, щоб усе було добре.
– Та толку мені з цього “добре”. Я жити хочу як люди, мамо, розумієш. І не треба розповідати про те, як ви з батьком “виживали”. Ти хіба щасливо життя прожила на гречці та сосисках? А я не хочу так жити. Розлучимося ми з Максимом.
Я роботу знайшла за кордоном, з донькою поїдемо. А він раз не хоче розвиватись і щось робити, нехай сидить і далі на копійках, але тільки без нас.
Ольга Петрівна опустила свій погляд. І справді, вона своє життя теж не прожила щасливо. Все трималася за чоловіка, який був звичайним робітником, постійно економила на собі. А коли постаріла, чоловік пішов від неї до іншої. І навіщо вона так своє життя прожила. Ось і доньці не стала нічого говорити. Кожен має право робити свій вибір.
Фото ілюстративне
