«Боже мій, дожила до сивого волосся і тут таке?» – думала Тетяна, лежачи у своєму широкому ліжку пізно вночі. Сон не йшов, сорокасемирічна жінка лежала і згадувала минулий день і все своє невдале, як вона вважала, життя.
Єдина дочка у батьків, і то вони її дочекалися у літньому віці. Тетяна росла розпещеною і норовливою дитиною. Закінчивши енергетичний технікум, залишилася працювати у рідному місті. У двадцять п’ять років вийшла заміж – без кохання, так за того, хто перший запропонував руку. Народила сина. Чоловік виявився любителем міцних напоїв та вдачі суворого. Щойно батьки Тетяни дізналися про важке життя дочки, прийшли та виставили зятя з кооперативної Тетяниної квартири. Так, проживши чотири роки з нелюбимим іі неласкавим чоловіком, вона залишилася одна із сином.
Дала собі зарок додому чужих чоловіків не приводити – не хотіла вітчима для сина – і офіційно заміж не виходити.
З головою поринула в роботу, здобула хорошу посаду і більшу частину часу проводила на роботі. Були, звісно, швидкоплинні романи, але серйозного нічого. Так непомітно бігли роки, син виріс, виявив бажання бути військовим, поїхав вчитися в столицю та там і залишився, одружившись із місцевою дівчиною.
Тетяна залишилася зовсім сама, хоча були в неї подруги та друзі, навіть хобі, але іноді зимовими вечорами шкрябали кішки на душі.
Нещодавно, місяці три тому, на їхнє підприємство надіслали кілька сотень робітників з Китаю. Молоді чоловіки заповнили незнайомою говіркою територію станції. Спочатку їй здавалося, що вони всі дуже схожі – на одне обличчя, а через деякий час почала розрізняти і навіть запам’ятала їхні імена. Китайці швидко вчилися мови та почали спілкуватися з працівниками станції.
Один китаєць, невеликого зросту, щільної статури, середніх років, став виявляти непідробний інтерес до Тетяни – майстра сусіднього цеху.
Їй сподобався ввічливий і тактовний чоловік, його акцент смішив жінку. Так все швидко закрутилося, закружляло: походи в кіно, кафе, вечірні посиденьки у неї в квартирі.
«Навіщо він тобі потрібний? – говорили подруги. – Ну і що, що він гарно залицяється: дарує квіти, годує національними стравами, зустрічає з роботи. Він же китаєць! Як ти з ним на людях з’явишся? Навколо будуть лише осуди. Була б ще молода, сказали б „Розуму немає“, але вже жінка у віці».
Якось за вечірнім чаєм чоловік сказав Тетяні, що, мовляв, досить нам зустрічатись, давай жити разом, буде в нас сім’я.
– Ти набагато молодший за мене, яка сім’я? Я дитину тобі не народжу. Тобі треба молодшу знайти.
– Не потрібна мені інша жінка. Валя з магазину вже пропонувала мені побачення. Я відмовив, сказав, що тебе люблю.
– Я про тебе нічого не знаю.
– Та все просто: батьки дуже літні, живуть у селі. Усі родичі разом збирали гроші мені на квиток, щоб відправити працювати до вас. Тепер я їм надсилаю трохи грошей щомісяця. Зарплата в мене хороша, ти ж знаєш. Я економний і працьовитий. Взявся ще охоронцем підробляти у вихідні з наступного місяця, – розповідав шанувальник.
Тут він дістав із кишені золоте колечко і поклав на стіл.
– У мене серйозні наміри. Я хочу офіційно оформити стосунки. Це тобі подарунок. Я хочу в цій країні залишитись і з тобою не розлучатися.
– А де ми будемо жити? У мене?
– Як ти хочеш. Я маю гроші, я можу придбати невелику квартиру. Або можемо ці гроші витратити на ремонт у цій квартирі та на весілля.
– Яке весілля? Нас люди засміють, – дзвінко сміялася жінка.
– Якщо ти не погодишся, я буду дуже нещасним, – тихо промовив китаєць.
Минуло кілька місяців. Тетяна заскочила до місцевої поліклініки. Випадково почула розмову у коридорі закладу, що молода дівчина народила дівчинку кілька днів тому від китайця та залишила.
Тетяна пройшла до завідувачки відділення та розпитала про почуту новину.
Коли повернулася додому, завела розмову з нареченим про покинуту дитину. Чоловік уважно вислухав жінку і сказав:
– Я хочу з тобою прожити довге життя, і якщо тобі хочеться дитину, я підтримаю тебе у твоєму рішенні.
– Звісно, хочеться. У нас тепер буде справжня сім’я. Тепер і одружуватися можна. Ти не передумав?
– Ти згодна оформити зі мною офіційні стосунки?
– Тепер так. У нас буде справжня сім’я: я, ти та наша донька.
Автор – Катерина Іванова
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
