Рідний брат Сергій не покликав мене на весілля, тому що я відмовилася брати кредит для нього. А кредит був потрібен як раз на весілля. На мій погляд, більш пустої витрати грошей придумати складно, про що я брату і сказала. Але Сергій образився і перестав зі мною спілкуватися.
У нас з ним різниця у п’ять років, я старша. Коли мені було двадцять, не стало батьків. Інших близьких родичів у нас не було, тому я оформила опіку над братом. Це був дуже складний час, його підлітковий період, втрата батьків. Мені теж було важко, але я вважала, що я вже доросла, а Сергій по суті ще дитина.
Найчастішою фразою у перший рік нашого життя без батьків у нас було “Ти мені не мати!”. Звичайно, не мати, але це не скасовувало того, що я намагалася якось виховувати його і робити все, щоб він відчував себе комфортно. Іноді я була у такому відчаї, що готова була відмовитися від опікунства. Дуже складно бути авторитетом з такою невеликою різницею у віці. Я сама толком не уявляла ще тоді, як треба жити це життя…
Але до сімнадцяти років брат якось став спокійнішим, розсудливим, ми рідше сварилися. Коли Сергій закінчив школу, ми вирішили, що він піде працювати, а я відновлюсь в університеті і довчуся заочно.
– Та я краще працювати піду, мене від навчання вже плющить просто. Може через кілька років і дозрію, але поки не хочу, – заспокоював мене Сергій, коли я уточнювала, чи точно він не хоче вчитися далі.
Так ми і зробили. Жити продовжували удвох в батьківській квартирі. Нічого серйозного в особистому житті ні в кого не намічалося, тому вирішили видихнути і не ускладнювати собі життя іпотеками та іншими кредитами.
Так ми прожили років зо три. За цей час всяке було. І я з’їжджала до хлопця, і він дівчат приводив, сварилися іноді, але у цілому все було нормально.
Потім Сергій привів Олесю і представив як свою наречену. Брату 20, його нареченій 19, але налаштовані одружитися. Я хотіла поговорити з братом, але у нього так горіли очі, що я зрозуміла – це безглуздо. Сергій просто мене не почує.
Олеся виявилася дівчинкою з запитами. Все як годиться, ходила у спортзал, качала губи і нарощувала понти. Працювала в якомусь салоні адміністратором. Дівчинка з усіх ракурсів порожня. Я терпляче чекала, коли у Сергія відкриються очі. Це не перша подібна Олеся, яку він приводив. Правда, про весілля заговорив вперше.
Я в їхні стосунки не втручалася, мені було, чим зайнятися: робота, новий бойфренд, плани на відпочинок. Тому вдома я з’являлася не дуже часто, а з братом і його нареченою перетиналася ще рідше. Тому тему з приводу весілля пропустила, мені про це брат потім розповів.
Виявилося, що Олеся хоче Весілля, ось так, з великої літери. Щоб сукня зі шлейфом, фата в підлогу, лімузин, виїзна реєстрація, кращий ресторан і все таке. Ніби як один раз і на все життя. Сергій теж був не проти такого гульбища, але грошей у нього немає. За підрахунками молодих, щоб здійснити всі фантазії Олесі і залишилося на відпочинок, молодим потрібно десь взяти приблизно пів мільйона.
Батьки Олесі, які живуть в селі і працюють на фермі, таких грошей ніколи в очі не бачили. Ми з братом, власне, теж. Сергій оббігав купу банків, але всюди йому показали індіанську національну хату. Стажу ніякого, кредитної історії немає, зарплата не вражає. А наречена тупотить ніжками і вимагає: вийми та поклади.
Тоді брат звернувся з цим проханням до мене. Звичайно, обмовлялося, що оплачувати вони все це будуть самі, від мене вимагається тільки взяти кредит. Я відмовилася. Я намагалася пояснити, що витрачати такі гроші на один раз погуляти, це верх нерозумності. До того ж, не факт, що вони з Олесею зможуть платити, обоє скачуть з роботи на роботу. Та й не дуже я вірю, що їх шлюб триватиме довго. А ось кредит доведеться виплачувати в будь-якому випадку, щоб не сталося.
Сергій образився, сказав, що я все тільки псую. Потім заявив, що я просто йому заздрю, що він хоч і молодший, а вже створює родину, а я все в дівках бігаю. Цей аргумент мене розсмішив, було б чому заздрити!
В результаті брат сказав, що не хоче мене бачити на своєму весіллі взагалі. В цей же день вони з Олесею гордо зібрали речі і кудись переїхали. Наче мене покарали таким чином. А мені в кайф. Я сто років не залишалася надовго сама, хоч відпочину в тиші.
Зараз Сергій на мене ображений, але я впевнена, що прийде час, він згадає мої слова і визнає мою правоту.
Поки я можу тільки сподіватися, що їм не дадуть кредит і брат не загрузне в боргах. Знаю я, до кого Сергій побіжить, коли хвіст диміти почне.
…Весілля вони відгуляли, мене не запросили, гроші не знаю, де взяли. Сергій мені жодного разу відтоді не подзвонив навіть. Що ж, щасливого йому подружнього життя.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
