fbpx
життєві історії
– Брат, як не крути, все-таки мужик, хай вирішує проблеми сам. А у Людмили двоє дітей, до того ж з усіх трьох онуків бабусі ближче саме вона і оформила на неї квартиру. Як і можна припустити, з цього моменту спокійне життя в родині скінчилася!

Моя подруга Людмила – з багатодітної сім’ї. У неї молодша сестра і брат. Всі вже люди дорослі, самостійні, все живуть своїм життям. У всіх сім’ї.

Одна біда – в доросле життя всі троє вийшли з одним чемоданом. Ні квартир, ні машин, ні дач в спадок не отримали. Батьки залишилися в старенькій панельній двушці, де у кожного з дітей своя частка. Але ця частка, звичайно, курям на сміх. Кожен з дітей вирішує ситуацію з житлом сам, як може.

На сьогоднішній день Людмилі тридцять п’ять, вона заміжня вдруге. У неї двоє дітей, один від першого шлюбу, другий від другого. Живуть в квартирі, що належить чоловікові.

Живуть добре, проте Людмила прекрасно розуміє, що у самій у неї з дітьми за душею ні одного свого метра площі. Грубо кажучи, якщо що – вона на вулиці.

Проте живе, а що робити, жене від себе погані думки і всіма силами намагається не допустити ніякого «коли що», бо йти нікуди. Хоча і нарікати гріх, у молодших з житлом ще гірше.

Другому братові тридцять, у нього дружина, маленька дитина і кредит. Платить з величезними труднощами. Дружина кілька разів поривалася вийти з декрету, щоб було легше, але дитина в сад ходить на день раз в три тижні, хворіє просто безперервно – то бронхіт, то отит.

Загалом, звільнилася і сидить вдома, час від часу намагаючись щось заробити, то сидячи з дитиною подруги, то наймаючись до сусідів мити підлогу і вікна, але це все крапля в морі. І допомогти нікому.

Третій сестрі двадцять п’ять, живе в цивільному шлюбі в орендованій квартирі. На питання «Що ж далі?» тільки знизує плечима. Далі – невідомість. Купити квартиру на її доходи нереально і навіть кредит ніхто не дасть.

У всіх трьох жевріла примарна надія – бабусину спадщину.

Старенькій 84 року і у неї у власності пристойна двокімнатна квартира в хорошому районі. Звичайно, на трьох не бозна що, але хоч щось. Думками з цього приводу не ділилися, але кожен в глибині душі розраховував на частину.

Ні, нехай бабуся, звичайно, живе довго, але ж рано чи пізно, так чи інакше…

…Кілька місяців тому бабуся запросила до себе Людмилу «для серйозної розмови». Виявляється, бабуся за життя хоче оформити дарчу на свою квартиру на старшу внучку. Цілком, без будь-якої паювання. Ось таке її рішення.

Молодша сестра живе в орендованій квартирі, і старенька цього не схвалює, про що не раз говорила – сестра тільки відмахувалася. Не хоче слухатися – ніякого їй спадщини. Зрештою, до батьків піде.

Брат, як не крути, все-таки мужик, хай вирішує проблеми сам. А у Людмили двоє дітей, до того ж з усіх трьох онуків бабусі ближче саме вона.

На наступний день бабуся запросила «на розмову» всю решту сім’ю і всім оголосила свою волю, щоб не було непорозумінь. А незабаром і вчинила так, як хотіла – оформила дарчу на старшу внучку.

Як і можна припустити, з цього моменту спокійне життя в родині скінчилася. При бабусі всі мовчать, але Людмилі вже проїли лисину – хто молить, хто вимагає, хто демонстративно перед нею п’є валідол. Все просто впевнені, що Людмила зобов’язана поділитися: продати квартиру і поділити гроші на трьох.

Ні, ну юридично-то, звичайно, вона не зобов’язана.

Але по-людськи?

– Ти одна з трьох нормально живеш в квартирі! – заявили їй родичі. – Не платиш ні кредит, ні оренду! Так у бабки маразм вже! Невже у тебе вистачить совісті загарбати все собі ?!

Людмила заявила, що поки бабуся жива, жодної розмови ні про що бути не може. Бабуся буде жити в квартирі, як і раніше, а там, мовляв, подивимося.

Увечері після цієї розмови зателефонувала мати і попросила Людмилу «в такому випадку» відмовитися від частки в їх квартирі – на користь сестри і брата.

Чесно кажучи, з самого початку Людмила думала, що треба якось поділитися, не можна все забирати собі.

Але останнім часом, дивлячись на ці скандали і слухаючи крики, ловить себе на думці, що після всього почутого на свою адресу – ділитися зовсім не хочеться. Хоча це погано, напевно – не по-людськи, не по-сестринськи, не по-християнськи. Совість у Людмили болить.

– Ти з глузду з’їхала, чи що! – каже Людмилі найкраща подруга. – Не вигадуй! Ось ще, ділитися! Ех, якби мені ось так хто квартирку подарував…

Фото – ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page

facebook