Розумієте, мені дуже образливо стало від мами таке почути.
Я ж біля неї все життя, а Руслан в той час мотався по заробітках і замість того, щоб собі квартиру купити, він все вкладав у жінок, яких міняв, як шкарпетки.
З Наталкою він жив найдовше, десь з п’ять років, а з іншими так, по року, а то й місяцю. В Наталки від першого шлюбу було двійко дітей і той так вихвалявся перед нами, що він ідеальний чоловік і батько.
Але все це до пори до часу.
Руслан як закінчив школу так і виїхав з нашого будинку. До нас навідувався не часто.
Я ж одружився і в дім привів свою Марусю.
Гарна вона господиня і мама. Жила і продовжує жити зі свекрухою в мирі.
Якось ми зідзвонились з братом і я попросив приїхати помогти з городами бо треба було і картоплю копати і моркву і бурячок. В селі без поля ніяк.
Але Руслан не то що сказав, що не приїде, бо справи в нього важливіші, а наголосив, що хата ця моя, тому щодо поля і допомоги з мамою, щоб я його не чіпав.
– Я на хату не претендую. Чиє майно той і за мамою доглядає до останнього, – сказав мені Руслан.
Ми і до того з Марусею в хату багато грошей вкладали, а після його слів, до того ж, мама також підтвердила, що я той син, якому буде належати все, ми взагалі зробили з будинку лялечку. І газ провели і воду і ремонти з меблями сучасні і на подвір’ї квіти ростуть.
Я вже сам не молодий, з Марусею виховуємо двійко дітей. Настуся наша вже студентка третього курсу, а Володя одинадцятий клас закінчує цього року.
Ось я і почав говорити, щоб мама переписала на мене хату, або ж дарчу оформила.
Ми навіть з днем оприділились, в четвер в цій установі був прийомний день.
Але напередодні до мами зателефонував Руслан. Я не знаю, як він про все дізнався, але почав тиснути мамі на жалість.
– Я також твій син. Ти нас з Андрієм маєш порівно розділити. Я ж так і не зумів на свою квартиру наскладати. А Віка, ти ж знаєш, мені сина подарувала, і хоч я з ними не живу, та також щось маю йому залишити в тому житті. А так, хоч якась в мене нерухомість буде. Вона так точно не зашкодить. І їсти ж вона не просить.
Після цих слів ми з мамою нікуди не поїхали. Тепер мама думає, як все по чесному зробити.
Надіюсь, що вона врахує той факт, що ми все життя в ту хату свої гроші і сили вкладали з Марією.
А якщо чесно, то мені дуже жаль, що мама пішла у Руслана на поводу.
Я був і залишуся її єдиною підтримкою і опорою, а хата на нас двох…
Автор – Наталя У
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
Передрук категорично заборонено!
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
